Глава 10. Співбесіда

Глава 10. Співбесіда 

Таміла

Я, розсерджена та розчарована даною ситуацією, змила з обличчя косметику та зняла з себе одяг, в якому мала піти на перше побачення з Романом. Що ж, не отрималося, значить, так і треба. Та все ж якийсь незрозумілий осад на душі залишився.

Одягла свій теплий домашній халат і вляглася на ліжку перед ноутбуком дивитися серіал. Проекція свого незадоволеного настрою на сюжет фільму має спрацювати та відволікти мене від найгірших думок. 

А може, він спеціально не захотів зустрічатися зі мною, бо знайшов собі якусь іншу пасію? Боже, чому я про це взагалі думаю і чому для мене це так важливо? Нехай робить, що хоче. Його життя і він вільний чоловік. А мені потрібно все-таки на серіал перемкнутися. 

– Тук-тук… – несподівано почувся тихий голос Каті та показалося її обличчя у дверях. – Можна? Вибач, я хотіла запитати… – подруга ширше відкрила двері і побачила мене, лежачу на ліжку. Її здивуванню не було меж. – Не зрозуміла… Ти чого ще не одягнена? Що сталося? Ти відмовила Роману й не пішла з ним на побачення? – зробила вона припущення, але в тоні голосу прозвучали загрозливі нотки. 

– Ні. Він відмовив.

– Що? – дівчина помахала головою. – Тепер я взагалі нічого не розумію.

– Роман подзвонив і сказав, що має їхати у відрядження на кілька днів.

– Відрядження? Увечері? – недовірливо перепитала. – Ти серйозно? Може, знову чоловіка довела своїм ігноруванням, через що він баче, що з тобою не отримається завести нормальні стосунки?

– Катю, за кого ти мене маєш? Я не ігнорувала його. Я навіть сама хотіла цього побачення. Одяглася, нафарбувалась, причепурилась і тут бац… Він телефонує і переносить нашу зустріч на невизначений термін, – висловила подрузі своє незадоволення і знову втупилася в екран комп'ютера. 

Катя підійшла ближче і сіла на диван поруч зі мною. 

– Якось дивно це все. Що це за відрядження, на ніч дивлячись? – обережно запитала вона, боячись знову моєї реакції.

– Не знаю. Я не питала в нього, де і ким він працює.

– А дарма! Треба було запитати. Щоб тепер мала підтвердження того, чи не обманює він тебе. 

– Я його не звинувачую в брехні. Взагалі навіть думки такої не було. Так то й так, значить, так треба.

– Скажи, ти хоч хотіла йти?

– Звісно, хотіла. Катю, ну що за питання? 

– А чому він тоді так вчинив?

– Подзвони й запитай сама.

– Мені дивно, чому тобі це не цікаво, – з підозрою подивилася на мене.

– Хто я йому така, щоб ставити недоречні запитання? Сказав, що відрядження, значить, відрядження.

– Ясно, – тихо мовила подруга.

Я продовжила дивитися фільм, проте мої думки були геть не в сюжеті серіалу. Мене спантеличила підозра Каті. Може, дійсно Роман мені збрехав? Хоча, навіщо йому це могло знадобитися? Ми чужі люди, тому не думаю, що він не міг мені висловити свою думку такою, якою вона є. Якби я йому не сподобалася, то й не запрошував би на зустріч. Але ж ця підозра, як набридливий черв'ячок, почала мене гризти зсередини.

– Ти щось хотіла запитати? – звернулася я до подруги.

– Ааа… Так.  Чого я прийшла? Хотіла запитати тебе, коли йдеш на побачення, але воно вже не актуальне.

– Ясно, – зітхнула я. – Я завтра йду на співбесіду. 

– Справді? Вітаю. 

– Сьогодні керівник фірми написав і запросив прийти на співбесіду. 

– Це ж чудово.

– Ага.

– Я в тебе тут, мабуть, і залишуся. Здається, хороший фільм.

– Лягай, – подала подрузі подушку, щоб вона краще вмостилася. 

– Зараз, – вона встала й десь пішла, а через хвилин п'ять прибігла з великою тарілкою смаколиків, на якій були шматочки бананів, апельсинів, яблук, винограду, а також шоколаду. – Ось, це нам до серіалу, – подруга вмостилася зручніше біля мене та поставила тарілку перед нами. 

Хороший відпочинок, цікавий фільм, смачні фрукти і приємні розмови з подругою підвищили рівень мого настрою та налаштували на позитив. Ну, не зустрілися им з Романом. Це ж не кінець світу, правда? Життя продовжується і в нас буде ще безліч зустрічей. Та й кінець кінцем, Роман же не навічно поїхав у відрядження. Лише на кілька днів, може, тиждень. Повернеться.

Вранці прокинулася та зрозуміла, що за переглядом серіалу і заснула. Я лежала під ковдрою у халаті та й до того ж у такій позі, в якій і починала дивитися фільм. Оце сон! Але що поробиш, коли я дуже чутлива до сну й одразу, коли лягаю на подушку, засинаю. Навіть не важливо, чи то музика буде грати, чи фільм цікавий іде – байдуже. Якщо я втомлена, хочу спати і лягла на подушку, я обов'язково засну. Саме так і вчора сталося. Хоч і сюжет фільму заворожував і змушував бажати дивитися далі, та все ж сон мене переміг. Цікаво, коли Катя пішла до себе? І чи вона мене накрила ковдрою? Нічого не пам'ятаю.

Піднялася з ліжка та попрямувала в душ. Подруга вже давно на роботі, а мені потрібно встигнути на співбесіду. Звісно, я звечора будильник не ставила за тієї причини, що заснула зі швидкістю звуку. Тому зараз уже час не ранній. А якщо я запізнюся в компанію, в яку потенційно можу влаштуватися працювати, пиши «пропало». Керівник не візьме мене на роботу, бо вважатиме, що я некомпетентна. Нехай і помічницею директора, та все ж робота мені дійсно потрібна. Хоч якась.