Глава 9. Майбутня зустріч

Глава 9. Майбутня зустріч

Таміла

Сама не усвідомлюю, як губи розпливаються в усмішці. Читаю повідомлення і не можу натішитися. Так, я чекала. Дуже чекала. Сама ще до кінця не можу збагнути, чому й навіщо, якщо стосунки мені не потрібні, але все-таки чекала. 

– І хто це тобі вже написав? – зацікавлено запитала Катя.

Подруга зробила спробу зазирнути в мій телефон, але я, друкуючи відповідь, відхилила його від неї, щоб вона не побачила, що саме я пишу й кому. От уже ж сорока!

– Ей, ти чого? – розсміялася дівчина. – Невже таємний залицяльник?

Я відмахнулася від відповіді й продовжила друкувати повідомлення.

А що йому відповісти? Що я дурна та, напившись, видалила його попереднє повідомлення? Ні. Такого я писати не буду. Видаляю. Ще, не дай Боже, подумає, що я алкоголічка. Помилково видалила? Можливо, згодиться. 

– Міло, ну хто там тебе так відволік, що ти навіть не можеш сказати мені, як зачіска?

– Аа.. Все чудово. Дякую, – мовила, не відриваючись від телефону.

– Я тебе не впізнаю. Невже знайшовся той, хто заполонив усі твої думки? 

Я нічого не відповіла на коментар подруги. Лише продовжила друкувати далі.

Я: Привіт. Вибач, будь ласка, я ненароком видалила твоє повідомлення, а потім два дні сварила себе за це (тут я поставила смайлик, що сміється). В мене все добре. А ти як?

Нарешті дописала, бо кілька разів видаляла й знову друкувала, і відправила. На обличчі сяє посмішка, бо чоловік мене не забув, а навіть сам хоче продовжити знайомство.

– А може, це той Ромео? – прискіпливо запитала подруга.

– Він не Ромео, а Роман, – дорікнула я, чим насмішила подругу.

– Отже, це він?

– Так. Він, – не бачу сенсу відтягувати далі відповідь. 

Все одно рано чи пізно Катя дізналася б.

– Ммм… цікаво-цікаво. І що ж він тобі написав?

– Та пусте. Лиш запитав як справи.

– Але саме з таких безкорисних питань і починаються серйозні стосунки.

– Кать, ти ж знаєш, що мені не потрібні стосунки.

– Знаю-знаю. Але твої очі зовсім про інше говорять. 

– Що? Що з моїми очима? – подивилася на себе в дзеркало, а там у відображенні дивиться на мене усміхнена та щаслива дівчина. І це я. Хоч насправді щастя не про мене.

В дзеркалі помітила свою зачіску і провела руками по волоссю. 

– Слухай… супер вийшло!

– Ну нарешті помітила! – саркастично мовила подруга.

Тим часом прийшло ще одне повідомлення.

Роман: Радий, що ти два дні чекала на моє наступне повідомлення. Вибач, я вчора до пізнього вечора був зайнятий на роботі. Не хотів вночі тебе турбувати.

Обличчя вмить налилося фарбою. Я, виявляється, точно чекала.

Я: Я пізно лягла спати.

Роман: Натяк зрозумів. Що робиш завтра? Може, зустрінемося та вип'ємо кави після роботи?

Я: Можна.

Роман: Тоді до завтра.

Я: До зустрічі.

Я заховала телефон до кишені джинсів, але про усмішку забула. Вона майоріла на моєму обличчі, мов білий прапор на чорному полотні. Це аж ніяк не приховалося від зацікавленого погляду Каті.

– Ііі… Ну що там? Я чекаю, – заблагала вона деталей та склала руки перед обличчям, як у молитві.

– Ми завтра зустрінемося за чашкою кави.

– Мммм… Клас! Люба, радію! Це чудова новина!

Здається, Катя ще більше раділа новині про зустріч, ніж я сама.

Додому повернулися разом з подругою. Цілу дорогу вона невпинно мені розповідала про своїх клієнтів та які казуси бувають на роботі. Я ж мимоволі слухала, через раз щось залітало до вуха й іншим вилітало, а через раз взагалі її не чула. В усьому причина – Роман. Я цілком і повністю була зосереджена на нашій завтрашній зустрічі. Усмішка не сповзала з обличчя навіть у ті моменти, коли ми з Катею зайшли до магазину й обирали продукти харчування собі на вечерю. Подруга все розуміла без слів і тихо посміювалася з мене, а іноді вставляла свої коментарі, мовляв, я зовсім не спілкуюся з нею та ігнорую. Фактично вона виражала мені свої ревнощі. Але що я могла вдіяти? Я була поглинута спогадами про несподіваний поцілунок, який надовго мені запам’ятався.

– Слухай, розкажи мені щось про нього, – попросила подруга в той час, коли ми готували вечерю.

– Що ти хочеш дізнатися?

– Та будь що. Хочу знати, чим він тебе так причарував, що ти навіть зі мною не спілкуєшся, а літаєш у своїх мріях.

– Ніде я не літаю, – незадоволено заперечила.

– Воно й видно, – захихотіла подруга. – Розкажи, який він? Те, що чоловік красунчик, я вже знаю.

Ох, щось занадто багато питань мені ставить Катя. А я, якщо чесно, і не знаю повної інформації про Романа. Але якось потрібно його охарактеризувати, тож…