Глава 6. Забагато питань

Глава 6. Забагато питань 

Таміла 

Приїхавши до подруги додому, почалося найстрашніше. Катя майже цілу дорогу в таксі розпитувала мене про Романа, а вдома взагалі вирішила добити цікавістю. Подруга бігала за мною фактично всюди. Я пішла до кімнати розбирати речі й вона за мною, я в душ – і вона теж. Можна сказати, що ніякого вільного простору, проте я розумію, що за стільки років вона просто скучила за мною, тому й турбує допитливістю. Все ж таки, коли я захотіла прийняти душ після довгої дороги, дівчина дала мені спокій і час відпочити від неї.

– Ти вже покупалась? Ходи сюди, – кричить подруга з кухні.

І це лишень Катя почула, як я закрила двері ванної кімнати. 

Зітхаю. З рушником на голові та, обмотана в теплий халат, йду на поклик моєї любої Катрусі. Я б, звичайно, відпочила б і нормально поспала б кілька годин, проте мені здається, що сон чекатиме на мене аж під вечір. І то не з моєї доброї волі. Я, звісно, розумію подругу, що за стільки років вона хоче просто поспілкуватися зі мною, тому йду до неї.

Коли зайшла до кухні, відчула кілька приємних ароматів. На столі стояли дві чашки ароматного чаю з цитрусами, з яких йшов пар горою. Сама Катруся в цей час діставала свіжовипечені кекси з духовки. І коли вона тільки встигла? Дивуюся її швидкості та сідаю за стіл, вдихаючи ніжний аромат зеленого чаю.

– Кать, ти прямо зразкова домогосподиня, – хвалю її старання. – Не думала про те, щоб завести чоловіка?

– Ні, – швидко відповідає, ставлячи величезне блюдо з кексами та посипаючи їх цукровою пудрою зверху. – Чоловіки – дивні істоти. Знаєш, сьогодні вони кажуть, що кохають тебе більше за життя, а вже завтра теж саме говорять це іншій жінці. Ну… – вона поглянула на мене зі співчуттям та розумінням, – не мені це тобі говорити. Ти он сама як страждаєш, що аж в іншу країну втекла.

Я опустила очі додолу. Нехай ми й не спілкувалися з нею досить часто, просто всі мої проблеми з чоловіком Катя знала. Коли ми зідзвонювалися, вона часто питала про Вадима та мої з ним стосунки. А мені нічого не залишалося як розповідати їй про свій біль та наміри на розлучення. Подруга підтримувала мене та казала, що це правильне рішення. Проте я була слабкою стільки років… Я ніяк не наважувалася на такий рішучий крок.

– Ей… ти чого тут похнюпилася? – побачила мій стан, а я підняла на неї свій погляд з легкою усмішкою. – Ох… – зітхнула вона. – Я бачу, нам тут не чай потрібен, а щось міцніше.

Я хмикнула, а Катя підійшла до холодильника. Дістала звідти пляшку червоного вина та помахала нею на радощах.

– Ось, – поставила вино на стіл та пішла шукати келихи. – Гадаю, що вино допоможе нам підняти настрій.

Катя налила червоного та запашного напою в келихи. Я вже мовчки проігнорувала той факт, що в неї в холодильнику стоїть пляшка вина та ще й відкоркована. Все складається в той факт, що подруга може й сама вечорами пити вино для розслаблення після важкого робочого дня. Але не мені її судити. В неї теж нелегке життя. 

Катя сирота. Вона ще змалку втратила своїх батьків, які загинули в автокатастрофі. Жила з тіткою та її трьома рідними дітьми. Серед них вона була найстаршою донькою, проте не дуже бажаною. Тітка весь час вимагала від неї постійної допомоги по господарству, фактично ізолювала юну дівчину від усіх радощів життя: першого кохання, першого хлопця, навіть нормального навчання в школі, а потім і в інституті. Жінка змушувала Катю працювати і вдень, і до пізньої ночі. Вона говорила, що якщо їсть її хліб, то повинна його відпрацювати, як слід. Подруга мовчала і все робила, що від неї вимагають крізь сльози. Коли молодій дівчині виповнилося вісімнадцять років, вона покинула родину тітки та виїхала в інше місто. Спочатку важко працювала, знімала житло та накопичувала гроші, аби виїхати за кордон. Саме так наше тісне спілкування і припинилося, коли Катя поїхала до іншої країни.

– А знаєш, я ж тобі не похвалилася, – вже трохи сп'янівши від алкоголю, мовила подруга. – Я ж таки завела собі чоловіка!

Я ледь не вдавалася ковтком вина.

– Справді? І коли я його побачу?

– Ось він. Макс, іди сюди, кс-кс-кс.

Я з шоком слідкую за поглядом та посмішкою подруги, повертаючись за плече. На її поклик іде добре відгодований чорний кіт, який до цього спав міцним сном на котячій лежанці. На ньому немає ні крапочки біленького, весь чорний і махнатий. Котик такий пухнастий, що так і хочеться його затиснути в обіймах та загладити досхочу.

– Ого! – дивуюся я. – Значить, Макс?

– Ага.

– Ти чоловічим іменем назвала кота?

– А що робити? Повинен же бути чоловік в домі.

І справді! Як я сама не здогадалася?

Кіт вискочив на руки своїй господині та замуркотів від ласки. Катя почала його гладити та годувати кексом. Макс з задоволенням поїдав солодощі з руки подруги. Потім вмостився клубочком на її колінах та заснув, муркочучи.

– Знаєш, хто-хто, а кіт не зрадить як чоловік, – сказала впевнено подруга.

– І то правда, – підтвердила я.

– Він ніколи не піде «наліво», бо ти йому набридла. Він вірний тобі до кінця свого життя. І любить тебе щирою любов'ю. Чекає на тебе з роботи і спить лише з тобою.