Глава 5. Номер телефону

Глава 5. Номер телефону 

Таміла

Після незручного моменту Роман сів на своє місце. Чоловік більше намагався мене не зачіпати, щось клацав на своєму телефоні, слухав у навушниках, іноді сміявся і частенько кидав погляди на мене. Я теж старалася ігнорувати чоловіка, проте це було досить складно. 

По-перше, я відмітила для себе, що Роман доволі таки симпатичний чоловік. Я б навіть сказала, що він красунчик. По-друге, чорні волоси, коротка охайна стрижка, великі виразні очі та густі чорні брови над ними, що дуже личать чоловіку. Доволі великий ніс, але він не робить Романа незграбним, а навпаки навіть мужнім. А по-третє, чорна рідка щетина робить обличчя Романа ще більш виразним і привабливим. А мене, як я давно усвідомила, така чоловіча риса значно приваблює. Та я ж нікого, окрім свого чоловіка не помічала. На жаль. 

І наостанок яскраво виражений кадик Романа, який помітний навіть неозброєним оком. Не з десятих вуст чула та знаю інформацію, що кадик чоловіка – це символ мужності, сили та чоловічої краси. Він приваблює жінок, адже яскраво освітлює його найкращі сторони. Я теж не залишилася в стороні і трохи зависла на його шиї.

– Подобаюся? – усміхнено запитав чоловік, який сидів розслаблено з відкинутою головою.

Ну от… спалилася. Трясця! Як же так? Гадала, що в навушниках чоловік взагалі заснув, проте не тут то було.

– Що? – поставила я зустрічне запитання, мовляв, що не зрозуміла його.

– Я питаю, чи подобаюся тобі?

– Що? Як… звідки… звідки ти це взяв? – розгублено спитала я.

Таке інтимне питання й одразу в лоб. Це ж треба!

– Ти вже добрих півгодини роздивляєшся мене. Гадаю, вже вивчила кожну ямочку та горбинку на моєму обличчі? 

– Я нічого не вчила! – відвернулася до вікна.

Невже й дійсно я стільки часу дивилася на нього? Боже… як соромно. Доросла жінка, а витріщаюся на чоловіка, наче вперше бачу.

– Ага-ага. Так я й повірив тобі. 

Відчуваю, що мої щоки стали червоними, мов помідор. Боже мій, як же незручно. От що мені робити? Продовжувати брехати чи зізнатися? 

– Та я про своє думала. От і дивилася просто перед собою. А ти вже подумав казна-що. Який ти самозакоханий, Романе! Гадаєш, що весь світ повинен крутитися навколо тебе?

– Ооо, почалося. Вирішила йти напролом? Відчула те, що прокололася, тому захотіла звинуватити мене? Чудовий початок, – сміється він. – Найкращий захист – самонапад, правильно?

Ну все, мої щоки не кольору помідорів. Вони вже стали червоними, буряковими, блідими і знову червоними. Який же він проникливий! Так тонко все відчув, що аж не по собі стало. А ще більше соромно так, що годі й казати.

Я не відповіла на запитання чоловіка, але він і не потребував її. Роман усе зрозумів і без слів.  Як же добре, що в цей момент у мене задзвонив телефон і я мала змогу швиденько підняти трубку, щоб не сидіти в незручному становищі.

– Алло! Так, Катюш, – радію дзвінку подруги та подумки дякую, що врятувала мене від незручних запитань чоловіка. – Як справи?

– Мілочко, дорогенька, ти коли будеш? Я вже збираюся тебе зустрічати.

– Мабуть, уже скоро. Але ще ніч попереду. Завтра зранку вже буду.

– Ой, не дочекаюсь, – зітхає Катя. – Вже хочу скоріше тебе побачити! Скільки ми з тобою не бачились? Років зо п'ять точно.

– Напевно, так, – спокійно відповідаю.

Відчуваю, що мої нерви, які до цього були натягнуті, мов струна, вже заспокоїлися. Подруга змогла відволікти мене від Романа і я їй за це дуже вдячна.

– Отже, я приїду на вокзал вже зранку й буду чекати на тебе на пероні.

– Добре, люба. Домовилися.

Я відхилила виклик і простелила собі постіль. Зручно вмостилася та спробувала хоч трохи поспати. Почула від Романа побажання солодких снів, а тому дійсно солодко заснула.

Вранці ледь не проспала свою зупинку. Прокинулася в повному шоці, гадаючи, що до зупинки залишилося всього лиш кілька хвилин, а мені потрібно ще сходити до вбиральні та привести себе до порядку. Не знаю, що мені вночі наснилося, через що я прокинулася такою збудженою, але своїм станом та швидкими зборами я потішила чоловіка. Роман сидів та спостерігав, як я шукаю в сумці зубну пасту та щітку, розчіску, гумку для волосся та невеличкий рушник. Я робила все поспіхом, але смішки в свою сторону чула. 

Щоб не накаляти між нами і без того незручний момент після вчорашнього, я вирішила його ігнорувати. Сходила до вбиральні, а коли повернулася до купе, ігнорувати присутність чоловіка та навіть його близькість ніяк не вдавалося.

– Ммм… а я все чекав на своє: «Доброго ранку», а виявляється, ти лиш шукала підходящого моменту.

Дійсно, момент був дуже підходящий, адже я заходила до купе, а він в цей момент виходив з нього. Фактично, я стукнулася лобом у бороду чоловіка, а він поцілував мене в чоло.

– А тепер поцілуй, будь ласка, туди, де вдарила, – натякає він на свою бороду, мовляв, що тепер моя черга з поцілунками.