Розділ 6

   Кроки Шема почали уповільнюватися. Я розплющила очі та огледілася по сторонах.

   Навколо була напівтемрява, але мені з легкістю вдалося визначити, що ми знаходимося на старенькому покинутому заводі.

   Все було майже розвалено, звідусіль стирчали дроти та обірвані ланцюги. Багато контейнерів хтось порозкидав по приміщенню.

   Раптом я побачила одного робота, потім ще і ще. Їх тут було не менше сотні, але розгледіти їх мені ніхто не дав, адже Шем скинув мене прямо в якусь заглибину на підлозі.

   Я спробувала підстрибнути й таким чином вибратися на поверхню, але маленький зріст зіграв зі мною злий жарт, тож це був явно не вихід.

   Повзти також було неможливо. Я постійно сповзала по гладеньким стінкам. А допоміжних матеріалів у мене не було.

   Від розпачу сіла на холодну металеву підлогу. Ні, ні, звісно, що не плакати. Після того, як я позбулася депресії, хоча це складно так назвати, не зронила жодної сльозинки. Я просто втратила цю здатність. Та й характер став неначе в того ж робота, якого створила.

   Я думала й думала про те, як вибратися звідси. Страшенно хотілося пити, в животі бурчало від голоду. Мабуть, сподіватися на те, що мене врятує Марк даремно, адже він давним-давно уже це зробив би.

   Точно! У мене ж була ввімкнена пряма трансляція. Мої підписники повинні були побачити, що сталося і покликати на допомогу.

   На радощах аж усміхнулася. Але поява якогось нового робота у ямі змусила мене насторожитися.

   За роботом до мене полетіли інструменти, якими зазвичай користувалася та матеріали, що могли знадобитися.

          -   Відремонтуй,- почула над своєю головою голос Шема.

          Але не встигла я і слова сказати, як моє творіння зникло.

          Ну ні. Я не збираюся виконувати їхніх наказів та сидіти в цій дирі. Мені потрібні нормальні умови. Я ж навіть ледве бачу робота, як тоді взагалі зможу відремонтувати його.

          -   Р-5044,- голосно прокричала я, згадавши, як на нього казав золотий.

          Але краще б я цього не робила.