Розділ 4

   Поки я мимоволі жаліла себе і пленталася за роботами по лісу, який оточував мій будинок, розташований за кілька кілометрів від виїзду з Києва, почулися дивні звуки. Було таке відчуття, наче сюди біжить ціла гвардія, що складається з людей і роботів, а по небу летять літаки.

   Роботи прискорилися, а один з них підхопив мене на руки, наче маленьку дитинку. А я була в принципі й не проти. Йшли то ми недовго, але ноги так боліли, що трішки проїхатися було справді найкращим варіантом.

   За спиною уже почали виднітися якісь силуети. Придивившись ближче, впізнала знайому уніформу фірми «Фаренгейт».

   Це був спеціальний охоронний підрозділ, але що він тут взагалі забув? Невже вони хочуть врятувати мене? Та ні. По перше, я не така вже й важлива, а по друге, вони вже витягнули автомати та розпочали стрілянину по роботах.

   Я ще більше скрутилася на руках одного з них, щоб випадково не отримати кулю в такій безглуздій ситуації.

  Вороги, чи хто вони для мене такі, вже були близько. Я починала панікувати. Роботу, що ніс мене, майже відстрелили ногу. Він ледве чеберяв, але не спускав мене з металевих рук.

   Раптом наша невеличка процесія завернула за пагорб. Я вже хотіла було попроситися, щоб мене відпустили та заховатися десь тут, як роботи самі пірнули у спеціальний прохід і миттю його закрили.

   Той, хто мене ніс, відштовхнув мою тушку в сторону і впав. З його металевої спини стирчало безліч проводів, які миттю заіскрилися. Почувся сморід горілого.

   Я хотіла допомогти, але побачила, що все безрезультатно і відійшла, не витримавши запаху.

   - Р-5044, візьми її та йди за мною. К-749 – закрий вихід і наздоганяй нас. Вперед,- командирським тоном сказав золотий.

   Мій Шем і виявився Р-5044. За секунду ми вже вирушили. А золотий, саме так я тепер буду його називати, на ходу відкрив віджети й почав блокувати наш сигнал.

   Про таку штуковину я чула не раз. Але знала лише, що одна людина здатна на таке.

   - Марк? Це ти?- стривоженим голосом запитала я.

   - Давай не зараз,- обернувся робот та сказав ці слова таким рідним для мене голосом.

   - Я так рада, що ти живий,- прошепотіла, змусивши його на мить зупинитися. Але через кілька секунд він знову вирушив далі.