НЕ ЗАТРИМУЙТЕ ЧЕРГУ

На той момент, коли людство навчилося без особливого надриву перестрибувати не лише між зорями, а й між галактиками, у нього вже встигла сформуватися одна дуже зворушлива і дуже земна ілюзія: що Всесвіт, безумовно, виявиться величезним, загадковим, величним, місцями ворожим, місцями незбагненним, але при всьому цьому все ж достатньо порожнім, щоб поява землян у великому космосі була подією помітною. Не обов’язково шокуючою, не обов’язково унікальною в буквальному сенсі, але бодай такою, на яку хтось десь мав би відреагувати з мінімально пристойним подивом. Зрештою, мільярди років еволюції, океани, динозаври, музика, війни, поезія, математика, мікропластик, демократія, диктатури, Бах, іпотека, водневі двигуни, супермаркети, атомні станції, інтернет, космічні телескопи, двісті сорок сім різновидів кави і звичка сперечатися в коментарях із незнайомцями — усе це, як здавалося багатьом, уже саме собою забезпечувало Землі право на хоч скільки-небудь ефектну появу в історії Всесвіту.

Ця думка, треба визнати, була не зовсім безпідставною. Вона просто виявилася провінційною.

Перші десятиліття великого виходу людства в космос минули в дуже бадьорому й майже святковому режимі. Спершу земляни гордо освоїли найближчі зоряні системи, потім — уже трохи менш гордо, бо почали розуміти різницю між красивою промовою на відкритті програми і реальним бюджетом транспортної інфраструктури, — навчилися будувати стійкі міжзоряні маршрути. Далі, після кількох теоретичних проривів, пари важких воєн за право називати ці прориви «національним надбанням» і, як це зазвичай буває, серії кулуарних домовленостей, які офіційно ніхто ніколи не підписував, але всі чомусь виконували, люди ступили ще далі й навчилися працювати з далекими просторовими переходами. Спершу обережно, потім нахабно, потім із бюрократією. Космос почав перетворюватися на середовище.

Ось тут і з’ясувалося, що середовище давно вже населене.

Перший контакт з іншою розвиненою цивілізацією минув не так, як сподівалися романтики, і не так, як боялися песимісти. Не було ні братерських обіймів, ні вторгнення, ні священного жаху, ні миттєвого обміну вселенською мудрістю, ні лазерного випаровування дипломатичної місії на тлі драматичної музики. Контакт, якщо говорити чесно, нагадував доволі сухе спілкування зі стомленим працівником багатофункціонального центру, тільки цей працівник складався з напівпрозорих шарів світла, звуку й якогось не надто приємного аромату, а його корабель був схожий на архітектурну помилку, яку навіщось зробили розумною.

Істота вислухала офіційний вітальний маніфест Земного Союзу, у якому було багато слів про новий етап, великий поріг, готовність до взаємодії та взаємну повагу культурних відмінностей, дочекалася кінця, ввічливо повідомила, що їхня цивілізація рада констатувати появу ще одного самостійного учасника міжгалактичного трафіку, після чого додала, що землянам слід, згідно з універсальним протоколом, прослідувати до реєстраційного вузла сектора Каппа-9 зовнішньої адміністративної дуги скупчення Меридіан і пройти первинну цивілізаційну реєстрацію. Координати, маршрут, часові вікна і стандарти подання документів були передані автоматично. На цьому перша офіційна розмова двох розумних цивілізацій закінчилася.

На Землі цей момент, звісно, спершу не зрозуміли. В усіх земних столицях, центрах стратегічного аналізу і ток-шоу, які негайно підключилися до обговорення, першу добу панувало дивне непорозуміння, ніби людство прийшло знайомитися із сусідами по будинку, а йому замість вітального пирога простягнули талончик до віконця. Потім почалися інтерпретації. Одні казали, що саме так і виглядає зрілий космос, де ніхто не влаштовує істерик через появу ще одного гравця. Інші стверджували, що це образа і прихована демонстрація зверхності. Треті, найпрактичніші, одразу запитали, чи треба брати з собою оригінали документів, і саме вони, як з’ясувалося пізніше, були найближчі до реальності.

Експедицію для реєстрації готували з максимальною урочистістю, яку допускає цивілізація, що вже вміє літати між галактиками, але все ще не до кінця позбулася бажання гарно виглядати на історичних фотографіях. Корабель назвали «Соляріс Прайм», що комусь здавалося шляхетним, комусь вторинним, а комусь — добрим способом знову посваритися через культурну спадщину двадцятого століття. До делегації увійшли дипломати, астрофізики, культурологи, семіотики, один релігієзнавець для «міжцивілізаційної чутливості», двоє психологів, троє людей, чию реальну функцію не було названо, але всім було зрозуміло, що вони представляють безпеку, і ще шістдесят два спеціалісти, без яких, на думку Земного Союзу, неможливо було гідно презентувати людську цивілізацію перед обличчям космосу.

Очолювала місію надзвичайна повноважна комісарка Ліана Вальдес — жінка з рідкісним даром одночасно звучати урочисто і так, ніби будь-який співрозмовник, що не погоджується з нею, уже трохи відстав від історії. Саме вона наполягла, щоб на борту обов’язково був присутній Куратор культурного пакета, тобто людина, відповідальна за те, які саме аспекти земної цивілізації буде представлено як «репрезентативне ядро людства». Цю посаду обійняв професор Давид Гельм, чоловік з обличчям аскета й нервовою системою людини, яку сорок років змушували вирішувати, що важливіше для людства — Шекспір, джаз, буддизм, квантова механіка, римське право, японська поезія, африканська ритміка, італійська опера, бразильський карнавал, інтернет-меми чи рецепт нормального супу. Він щиро вважав, що людство унікальне, просто йому хронічно бракує дисципліни, щоб гідно про це розповісти.

Політ тривав недовго за мірками нової навігації, але достатньо, щоб на борту встигли провести кілька репетицій майбутньої історичної миті. Комісарка Вальдес виголошувала пробні промови. Професор Гельм коригував демонстраційний блок «людський шлях», намагаючись одночасно втиснути в п’ятнадцять хвилин трагедію історії, красу мистецтва, інтелектуальну міць науки й переконливий доказ того, що нескінченні земні війни все-таки не є сутнісною характеристикою виду. Психологи давали рекомендації щодо невербальної відкритості. Один із представників безпеки запропонував прибрати з культурного пакета слайд із ядерними грибами, бо «ми ж не хочемо відразу виглядати як істерики». Його тут-таки розкритикували за спробу прикрасити правду, після чого слайд залишили, але перенесли ближче до кінця, між розділами про самознищення і моральне зростання.