Глава 4. Елементи виховання

Глава 4. Елементи виховання

Володимир

– Ну, що, синку? Як день минув у дитсадочку? Добре поводився? – питаю сина, коли їдемо додому.

Вихователька розповіла, що Даня з іншим хлопчиком побився. Але сварити сина я не люблю. Краще все зробити мирним шляхом, щоб він сам розповів ситуацію, що трапилася, а потім вже знайду вірне рішення. А знаючи сина, він розповість усе й не приховає правди.

– Так, – неохоче відповідає. – Але Тамара В’ячеславівна постійно робила мені зауваження.

– Чому ж? – дивлюсь на нього у дзеркало заднього бачення.

– До мене Денис чіплявся. Хотів забрати мою машинку. Я йому раз сказав, що це подарунок тата і я її не віддам. Я йому другий раз сказав те саме, проте вже голосніше, щоб до нього дійшло. Проте він мене не розумів і навіть намагався видерти її з моїх рук.

– Ого. І що ти зробив? – вже відчуваю підступ.

– Я його вдарив, – відказує з певним незадоволенням. – Прямо цією ж машинкою, – показує в руках іграшку.

– Синку, але ж не можна битися. Треба було підійти до виховательки та розповісти про ситуацію. Це ще не така страшна біда, щоб розпускати руки, – повчаю сина.

– Тату, він подряпав мені руку, коли видирав машинку. Ось, – показує подряпини, – але я не поскаржився на це виховательці. Я ж мужчина, – з захопленням мовить, а я відчуваю гордість за сина при цій фразі. – Я йому тоді ще раз доступно пояснив, що нею він не гратиметься. Тим паче, Денис мені не друг, щоб я давав йому свою іграшку. То чому я маю ділитися?

– Ох, – зітхаю. – І що далі?

– Він пішов, плачучи, і поскаржився Тамарі В’ячеславівні. Вона поставила мене в куток, а потім до кінця дня чіплялася.

– Як чіплялася?

– Робила зауваження навіть без причини, говорила, що я невихований поганець.

– Прямо так і сказала?

– Угу, – ображено мовить.

– А чому ти не розповів виховательці, що Денис першим почав інцидент і відбирав іграшку?

– Я не ябеда, – гордо мовить. – І чоловіки не плачуть і не скаржаться.

Всміхаюся, чуючи подібні слова. Відчувається моє виховання та мої слова. Радий, що зміг виховати в ньому справжнього чоловіка. Але з цією проблемою, що виникла між дітьми, треба щось вирішити. Сьогодні ж зателефоную до Тамари В’ячеславівни та поговорю про неприємну ситуацію з нею.

– Синку, ти молодець. Правильно вчинив. Гордо витримав удар на собі. Але я вступлюся за тебе, не хвилюйся.

– Добре, – радіє син.

Доїжджаю додому та паркую машину в гаражі. Саме дзвонить телефон. Ще не вийшовши з автівки, відповідаю Вероніці. Мабуть, щось термінове, якщо дзвонить на особистий номер. Робочий я вимикаю одразу, коли виходжу з клініки.

– Алло.

– Володимире Олександровичу? Це Вероніка. Вибачте, але це терміново. Тут одна ваша пацієнтка, Ксенія Коваленко, проситься до вас на прийом і скаржиться на сильний зубний біль, – швидко тараторить у трубці.

– То запиши її на вільний день. Пам’ятається мені, що у вівторок зранку є вільні місця для прийомів.

– На жаль, вона не може зранку. Я їй уже пропонувала у вівторок, але дівчина говорить, що працює. Вона може лиш на четверту прийти. Що ви на це скажете?

Ох, невже дівчина так погано себе почуває? Аж починаю хвилюватися. Що ж у неї сталося? Вона була у мене тільки вчора і я дав їй рецепт як лікуватися.

Але що робити? Як бути? Малого після четвертої треба забрати з садочка. Здається, знову заберу його та відвезу до клініки. Даня саме просився знову до Вероніки, бо вона його на печиво запрошувала. Ну що ж, сама винна.

– Гаразд. Запиши її на шістнадцяту тридцять у понеділок. Але з малим тобі знову доведеться посидіти.

– Ага. Добре, я зрозуміла. Дякую. До побачення. Гарних вихідних.

– Гарних вихідних.

– Дякую.

Відхилив виклик та вийшов з автівки. Забрав сина та разом з ним, тримаючись за руки, зайшли до будинку. Даня пішов до своєї кімнати, а я став на кухні готувати вечерю. Запік м'ясо у духовці, нарізав овочі для салату та зварив кашу. Син любить гречку, тому що знає, що вона корисна та багата вітамінами. Іноді навіть сам просить приготувати її.

Поки порався на кухні, з голови не виходила та дивна дівчина, моя пацієнтка, про яку йшлася мова в телефонній розмові з моєю адміністраторкою. Отже, Ксенія сьогодні приходила? Хм… Хотіла потрапити до мене на повторний прийом? Цікаво, як вона там? Невже так сильно болить зуб? Елементарні людські почуття мені, звичайно, притаманні, тому я навіть хвилююся, як минуть у неї вихідні. Звісно, що знеболювальні ліки повинні допомогти зняти біль. Але, здається, там проблема набагато більша, ніж я собі думав. Щось я взагалі забагато про неї думаю за ці кілька днів.

Покликав сина на вечерю й Даня швиденько прибіг. Їв кашу з м’ясом з превеликим задоволенням, що аж за вухами лящало. Бідна дитина. Сьогодні знову голодний, бо також манна каша була на обід. Треба поскаржитися на харчування в дитячому садку. Ще один привід подзвонити до Тамари В’ячеславівни.