Глава 13. Справжні гості

У вівторок о 9:05 Віктор Сергійович сказав:

— Чотири людини не змінять картину.

Я подивилася на нього.

— Саме тому їх легко не додавати.

Він посміхнувся дуже ввічливо. Власницький представник. Новий.

Ще не знав, що зі мною ввічливість не працює як знижка.

— Це учасники програми лояльності керуючої компанії. Дорослі. Попереджені, що це безкоштовне pre-opening проживання в обмін на детальний feedback.

— Журналісти?

— Ні.

— Блогери?

— Ні.

— Діти?

— Ні.

— Тварини?

— Ні.

— Медичні потреби, які ми можемо не закрити?

— Ні.

— Скільки номерів?

— Три.

Я відкрила inventory.

— 612, 718, 804.

Віктор Сергійович одразу:

— 914 вищий клас.

— 914 не має фінального clearance по західній водяній гілці.

Він подивився на Марка.

Марко сидів збоку столу. Не втрутився. Я продовжила:

— Staff не знає, хто зовнішній. Ніяких special owner amenities. Ніякого «покажіть найкращий сервіс цим трьом кімнатам». Повторний engineering і housekeeping sign-off у день заїзду. Якщо будь-яка критична система не підтверджена — гостей знімаємо.

Віктор знову глянув на Марка. Марко сказав:

— Ви почули.

Все.

Після наради він наздогнав мене біля ліфта.

— Віктор учора просив, щоб я тебе переконав.

Я зупинилася.

— І?

— Сказав, що це рішення operations.

— І все?

— Так.

— Ти навіть не спробував?

— Марто.

— Що?

— Ти вчора мене поцілувала. Це не означає, що сьогодні я отримав право керувати твоїм рішенням.

Я подивилася на нього.

— Я не шкодую.

— Про що?

— Про вчора.

Марко не усміхнувся.

— Я теж.

— Але ми не «разом».

— Знаю.

— І ключ не означає доступ до мого дому коли заманеться.

— Знаю.

— І поцілунок не означає…

— Марто.

— Що?

— Я не збираюся перетворювати те, що ти мені дала, на список прав.

Я замовкла. Ліфт приїхав.

— Добре, — сказала я.

Він усміхнувся.

— Це слово сьогодні можна?

— Один раз.

* * *

У четвер заїхали двадцять чотири тестові гості й четверо справжніх.

Трьома справжніми номерами стали 612, 718 і 804.

Людмила Сахно, п’ятдесят чотири, 804. Ігор Мельник, 612.

Андрій і Надія Гончаренки, 718.

Ніхто на reception не отримав червоний прапорець «ЦЕ СПРАВЖНЯ ЛЮДИНА, НЕ ЗІПСУЙТЕ».

Саме цього я хотіла.

Людмила о 18:42 забронювала столик на 19:30 й попросила половину порції пасти.

POS не мав половини. Офіціант пробив повну.

Людмила запитала, чому платить за повну порцію, якщо просила половину. Нормальне питання.

Через сім хвилин рахунок виправили вручну.

Шеф прийшов до мене сам.

— У нас нема політики half portions.

— Тепер є причина її написати.

— Я ненавиджу справжніх людей.

— Вони основна проблема готелів.

О 21:10 Людмила сказала housekeeping, що нічник біля ліжка надто яскравий. Нічого не зламалось. Просто надто яскравий. Ми записали.

Андрій і Надія сперечалися через температуру. Він — двадцять.

Вона — двадцять три.

Надія попросила додаткову ковдру.

Trace закрили через двадцять хвилин. Не прочитали.

Не «взяли в роботу».

Принесли ковдру й тільки тоді resolved.

Я мало не пишалася більше, ніж треба.

Ігор Мельник прилетів із рюкзаком і завтра мав виліт о 6:25.

— Можна wake-up call на 5:10? — запитав він.

Анна поставила.

— І телефонний будильник у себе теж поставлю, — сказав Ігор. — Просто на всяк випадок.