Глава 10. Не захищай мене

О 7:08 ранку я зайшла в службову їдальню, і шість людей одночасно перестали розмовляти.

Ніколи не думала, що тиша може бути настільки голосною.

— Доброго ранку.

— Доброго, Марто Олегівно.

Хтось сказав.

Інші підхопили.

Занадто швидко.

Я підійшла до кавомашини.

Зазвичай о цій годині тут сперечалися, хто з'їв останній йогурт, хтось дивився відео без навушників, а дві покоївки з восьмого поверху обговорювали життя так голосно, що до дев'ятої я знала більше про їхніх сусідів, ніж про власних.

Сьогодні — тиша.

Кавомашина зашипіла.

Я поставила чашку.

— Хто помер?

Кілька людей нервово засміялися.

Ніхто не відповів.

Я взяла каву.

— Чудово. Значить, усі живі.

І вийшла.

У коридорі чекала Олена.

— Не починай.

— Я нічого.

— У тебе обличчя.

— Це моє обличчя.

— Сьогодні особливо.

Вона пішла поруч.

— Ти спала?

— Так.

— Скільки?

— Не твоє діло.

— Отже, три години.

— Чотири з половиною.

— Практично відпустка.

Ми дійшли до back office.

На моєму столі лежала роздруківка.

Той самий скріншот.

— Навіщо на папері?

— HR.

— Дерева вам що зробили?

— Марто.

Я поклала сумку.

— Де він?

— Хто?

— Керівник HR.

— У переговорній.

— А Марко?

— Ще не приїхав.

— Добре.

Олена зачинила двері.

— Він знає?

— Ні.

— І не кажи поки.

— Чому?

— Бо знаю, що зробить.

— Що?

— Почне вирішувати.

Олена сперлася на двері.

— Він іноді для цього й існує.

— Не сьогодні.

Я взяла скріншот.

Прочитала знову.

То це син Ярового?

Кажуть, Савчук його колишня.

Тепер зрозуміло, чого вона з ним так розмовляє 😂

І:

А ми ще дивувалися, чого новий власник залишив її керувати запуском.

Останнє досі було найгіршим.

Не «колишня».

Не «син».

Навіть не смайлик.

Одне слово.

Залишив.

Наче я тут випадково.

Наче до Марка не було шістнадцяти років роботи, трьох відкритих готелів і того ранку в 817-му, коли вода вже текла зі стелі, а він ще навіть не переступив поріг.

— Хто написав? — запитала Олена.

— Не знаю.

— Я знаю.

Я підняла голову.

— І?

— Не скажу.

— Чому?

— Бо ти або підеш розмовляти, або зробиш вигляд, що тобі байдуже.

— Друге звучить непогано.

— Не вийде.

— Тоді перше.

— Не сьогодні.

Я сіла.

— Олено.

— Це приватний чат.

— Я знаю.

— Люди мають право пліткувати.

— Я теж знаю.

— До моменту, поки плітка не починає впливати на роботу.

— От саме це й перевіримо.

Вона подивилася.

— Як?

Я відкрила ноутбук.

— Працюватимемо.

— Це твій великий план?

— Так.

— Нудний.

— Найкращі плани нудні.

— Ти буквально позавчора сказала це про результати аналізів.

— Значить, універсальне правило.

Телефон задзвонив.

Housekeeping.

— Савчук.

— Марто Олегівно, можете піднятися у 702-й?