Глава 9. О шостій

У середу о дев'ятій двадцять нова адміністраторка рецепції загубила ключ від номера 508.

Навмисно.

Точніше, ключ загубила я.

Вона про це не знала.

— Гість каже, що картка була в кишені, — повідомив Сашко-технік по телефону, дуже погано приховуючи задоволення від своєї ролі. — Зараз кишені нема.

— Що означає «кишені нема»?

— Куртку теж загубив.

Я заплющила очі.

— Сашко.

— Що?

— У сценарії загублена картка.

— Я імпровізую.

— Ми домовлялися не імпровізувати.

— Це було для гостей.

— Ти зараз гість.

Пауза.

— Добре. Куртка є.

— Дякую.

Я стояла за колоною в лобі й бачила reception.

Марко був поруч.

Не мав бути.

Просто прийшов на якусь зустріч, побачив, що ми знову щось тестуємо, і залишився.

— Чого ти ховаєшся? — запитав він.

— Щоб Анна мене не бачила.

— Вона тебе вже бачила.

Я визирнула.

Анна справді дивилася просто на колону.

Я помахала.

Вона різко відвернулася.

— Тепер не бачить.

— Професійно.

— Замовкни.

Сашко-технік підійшов до стійки.

— Я загубив картку.

Анна усміхнулася.

— Назвіть, будь ласка, номер кімнати.

— П'ятсот восьмий.

— Ваше прізвище?

Він назвав тестове.

Анна перевірила дані.

Попросила документ.

Добре.

Звіряла.

Ще краще.

Потім взяла чисту картку, вставила в енкодер і натиснула кілька кнопок.

Я подивилася на екран віддаленого монітора в планшеті.

DUPLICATE KEY.

— Ні, — сказала я.

Марко повернувся.

— Що?

— Неправильно.

— Вона ж перевірила особу.

— Картка.

Анна видала нову.

Сашко взяв.

— Дякую.

Пішов.

Я вийшла з-за колони.

Анна побачила мене й одразу змінилася в обличчі.

— Що?

— Що ти зробила зі старою карткою?

Вона подивилася на енкодер.

— Нічого.

— Саме так.

— Але я видала нову.

— Ти видала дублікат.

Вона кілька секунд думала.

І зрозуміла сама.

— Стара ще працює.

— У нашій конфігурації — так.

— Чорт.

— Нормальна реакція. Тільки перед гостем без «чорт».

Анна взяла блокнот.

— Треба було new key?

— Якщо картка втрачена — так. Новий ключ із анулюванням попередніх. Duplicate даєш, якщо людина просить ще одну картку й ми не маємо причини вважати першу скомпрометованою.

— Я знала.

— Знаю.

— Знову.

— Знову.

Вона закрила очі.

— Я тупа.

— Ні.

— Другий раз на тренуванні.

— Саме тому другий раз на тренуванні.

Я забрала картку, яку вона видала.

— Через пів години повторимо.

— Знову зі мною?

— Особливо з тобою.

— Я так і думала.

Марко стояв трохи далі.

Коли Анна відійшла, сказав:

— Я б її не звільнив.

— Я теж.

— Це прогрес.

— З чого?

— Тиждень тому я думав, що ти звільняєш людей за неправильно поставлену чашку.

— Я нікого не звільнила.

— Бо чашки стоять правильно.

Я подивилася.

— У тебе зустріч.

— Через одинадцять хвилин.

— Іди.

— Я хотів нагадати.

— Про що?