Розділ 32

Ліза

Після того як Макар із Марком вийшли на вулицю, ми з Маргаритою залишилися в будинку. Я сиділа на дивані, а вона — у кріслі навпроти. Кілька хвилин ми просто сиділи в тиші, не знаючи, з чого почати розмову.

Зрештою я вирішила порушити тишу.

— Давай познайомимося ближче. Розкажи трохи про себе.

— Ну, з чого почати... Я Маргарита, але називай мене Марго. А далі навіть не знаю, що розповідати. Питай мене, а я буду відповідати.

— Добре. Ким ти працюєш?

— Я ще навчаюся, останній рік на кондитера. Але вже працюю в одній кав'ярні кондитером.

— Ого! А де саме ти працюєш? Треба буде якось прийти до тебе й накупити всього, спробувати.

Марго усміхнулася.

— А ти, мабуть, уже пробувала мої творіння.

— Справді?

— Так. Я згадала твого чоловіка. Він часто ввечері заходить у кав'ярню й купує тістечка.

— Оце так співпадіння! — здивувалася я. — У тебе справді дуже гарно і смачно виходить.

— Дякую, — трохи засоромилася Марго.

Вона на мить замовкла, а потім запитала:

— А ти ким працюєш?

— Я була фотографом і контент-мейкером. Але через нещодавні обставини та вагітність мені зараз потрібно більше відпочивати. Макар наполіг, щоб я на деякий час відклала роботу й більше берегла себе.

— Це правильно. Краще зараз відпочивай і бережи себе. А ви на кого чекаєте, якщо не секрет?

Я поклала руку на животик і усміхнулася.

— На двох дівчаток.

Марго широко розплющила очі від здивування.

— Двох дівчаток?

— Так.

— Як це круто! Вам дуже пощастило. Вітаю!

— Дякую.

Я усміхнулася, а потім додала:

— Якщо хочеш, можеш потрогати. Вони якраз зараз штовхаються.

— Можна?

— Звісно. Іди до мене.

Марго встала з крісла, підійшла до мене й сіла поруч. Я взяла її руку та обережно приклала до свого животика.

Ми кілька секунд сиділи мовчки. Раптом одна з дівчат легенько штовхнулася просто під її долонею.

Марго здивовано подивилася на мене.

— Вау...

Через кілька секунд ще один легкий рух.

— Яке це дивовижне відчуття, — прошепотіла вона. — А-а-а, я зараз плакати буду.

Я лише засміялася.

— Вони ще навіть не народилися, а вже вміють розчулювати людей.

Марго усміхнулася, не прибираючи руки з мого живота.

Ми ще трохи поговорили про мою вагітність і роботу Марго. Мені було приємно з нею спілкуватися — вона виявилася дуже простою та щирою дівчиною. Мені стало цікаво, як же вони з Марком познайомилися.

— А як ви познайомилися з Марком?

Марго усміхнулася.

— Це смішна історія. Я його в кав'ярні закрила.

— Закрила? Мені потрібні подробиці! — здивовано сказала я.

Ми обидві засміялися.

— Нас завжди працює двоє: я і моя колега, яка готує каву. Одного разу їй терміново потрібно було додому, тому вона пішла на дві години раніше. На щастя, того дня відвідувачів було небагато, і я сама встигала все робити.

Марго на секунду замислилася, згадуючи той вечір.

— Наприкінці робочого дня в залі сидів один чоловік за столиком і пив каву. Це був Марк. Я підійшла до нього й сказала, що за десять хвилин ми зачиняємося. Він заплатив, а я пішла переодягатися. Коли повернулася, його вже не було.

— Ну, начебто все нормально, — сказала я.

— От і я так подумала, — засміялася Марго. — Я прибрала його столик, перевірила зал, закрила двері й пішла на зупинку. Але вже дорогою зрозуміла, що забула телефон. Я повернулася назад, зайшла всередину, увімкнула світло й раптом побачила його біля дверей, за тим самим столиком. Я тоді так злякалася, що почала кричати. Мені потім було так соромно перед ним.

Ми знову засміялися.

— А що Марк?

— Він спочатку теж, здається, не знав, що робити. Потім пояснив, що був у виральні і коли вийшов, то двері були вже закриті не почув. А потім провів мене до зупинки.

— І ви там розмовляли?

— Так. Я чекала на автобус, а ми ще довго говорили. А після того він почав приходити в кав'ярню майже щодня.

— Вау, це так смішно і зворушливо, — усміхнулася я. — І скільки ви зустрічаєтеся?

— Два місяці.

— Ого! А Марк нічого не розповідав. Я рада, що він познайомив нас.

Я усміхнулася й додала:

— До речі, скоро приїде моя найкраща подруга зі своїм хлопцем. Я вас познайомлю.

— З ким ти мене познайомиш?

Я почула голос Олі. Вона саме зайшла до вітальні й попрямувала до нас. Я підвелася, ми обійнялися, після чого вона сіла поруч на диван.

— Оля, це Марго, дівчина Марка. Марго, це Оля, моя найкраща подруга.

— Дуже приємно познайомитися, — усміхнулася Марго.

— Взаємно, — відповіла Оля.

Ми ще довго розмовляли й сміялися. Виявилося, що в нас трьох було багато спільного, тому ми швидко знайшли спільну мову.

— Ой, дівчата, треба накривати стіл. Скоро наші чоловіки все приготують, а в нас поки нічого немає, — сказала я.

Ми засміялися й утрьох пішли на кухню.

Оля підготувала все необхідне, щоб накрити стіл у альтанці, Марго взялася різати овочі, а я робила лаваші-конвертики з начинкою, щоб потім підсмажити їх на мангалі.

Коли все було готово, ми все взяли й понесли їх до альтанки.

Надворі вже стояли такі апетитні аромати, що їсти хотілося ще сильніше. На мангалі смажилися шашлики та ковбаски, а на диску готувалася картопля.