Розділ 31

Макар

Сонячним ранком ми вирушили на дачу. Увесь цей тиждень Ліза їздила разом зі мною на роботу. Я давав їй досить легкі завдання, щоб вона не ображалася, що я зовсім не дозволяю їй нічого робити. Звичайно, мені хотілося б, щоб вона просто залишалася вдома й відпочивала, але я її розумів. Вона майже весь час сама, їй ставало нудно, тому я не хотів постійно забороняти їй займатися хоч чимось.

На вихідні ми вирішили влаштувати на дачі невелику вечірку. Запросили Марка, а ще Олю з її хлопцем. Вони мали приїхати трохи пізніше, після обіду, а ми вирішили вирушити зранку, щоб спокійно все підготувати.

По дорозі заїхали в «Новус» і накупили продуктів. Після магазину ми знову сіли в машину й продовжили їхати.

— Ліза, ти не пам'ятаєш, чи взяв я мариноване м'ясо?

— Мм? — почув я сонний голос.

Я повернув голову й побачив, що вона тільки-но прокинулася.

— Ти що, спала?

— Ага... заснула, — пробурмотіла вона, ще не до кінця прокинувшись.

— Вибач, що розбудив.

— Та нічого. А що ти казав?

— Я не пам'ятаю, чи взяв мариноване м'ясо. Вчора його приготував, а от чи поклав у машину — не пам'ятаю.

Ліза кілька секунд подумала, а потім спокійно відповіла:

— Я взяла.

— Точно?

— Точно. Я ще вранці сама перевірила.

— Фух, ти врятувала нашу вечірку. Без тебе я взагалі нікуди не можу.

Вона тихенько засміялася й знову влаштувалася зручніше в кріслі.

Через двадцять хвилин ми приїхали. Зайшли до будинку. Я заносив пакети з речами, які ми купили, а Ліза все розпаковувала й розкладала по місцях.

— Ліза, ти поки розкладай, а я увімкну опалення.

— Добре.

Я пішов до невеликої комірчини, де знаходилося обладнання для опалення, і увімкнув його. Хотілося, щоб поки ми тут будемо, у будинку було тепло й затишно.

Повернувшись, побачив, що Ліза вже все розклала.
— Все, я закінчила, — сказала вона.

— Тоді ходімо переодягатися.

Ми пішли перевдягатися. Поки Ліза збиралася, я вирішив зробити нам гарячий шоколад. За кілька хвилин вона вийшла до мене.

— Я зробив нам гарячий шоколад. Ходімо на двір.

Ми вийшли на подвір'я й сіли на лавку-гойдалку. Я обійняв Лізу однією рукою, а вона схилила голову мені на плече.

Навколо було тихо й спокійно. Лише легкий вітерець ворушив листя на деревах, десь неподалік співали птахи. Ми просто сиділи, пили гарячий шоколад і слухали звуки природи.

— Як тут добре, — тихо сказала Ліза.

— Ага. Я скучив за цим місцем.

Ми просиділи так ще довгенько. Нікуди не поспішали, просто насолоджувалися цим ранком удвох.

Згодом я встав, забрав наші порожні чашки й заніс їх у будинок. Потім пішов до сараю. Треба було прибрати листя, поки ще є час до приїзду друзів.

Я взяв граблі й вийшов назад на подвір'я.

— Макар, я теж хочу! Чому ти мені не взяв? — крикнула Ліза, побачивши, що я йду з граблями.

Я підійшов до неї, присів поруч і ніжно поцілував її в носик.

— Ти що? Ні в якому разі. Ти сидиш.

— Але я теж хочу допомогти.

— Лізок, тобі зараз не можна важкою роботою займатися.

— Та я зовсім трішки...

— Ні, — перебив я її з усмішкою. — Я сам усе зроблю.

— Ну Макар...

— Ніяких «ну Макар». Ти зараз відпочиваєш, а я працюю. Домовились?

Ліза невдоволено насупилася, але через секунду все-таки усміхнулася.

— Добре. Але потім ми підемо до озера.

— Домовилися.

Я ще раз поцілував її в носик, підвівся й узявся за роботу, а Ліза залишилася сидіти на лавці та спостерігати за мною.

Коли я закінчив із листям, поставив граблі назад у сарай і повернувся до Лізи.

— Ну все, я закінчив.

— Нарешті, — усміхнулася вона.

Я простягнув їй руку, допоміг підвестися, і ми пішли до озера.

Погода була чудова. Ми повільно йшли стежкою, тримаючись за руки.

Коли підійшли до озера, Ліза зупинилася й дивилася на воду.

— Як же тут красиво.

— А ти пам'ятаєш, як ми тут уперше були? — запитав я.

— Звісно. Я тоді навіть подумати не могла, що повернуся сюди з тобою вже не просто як незнайомка.

Я усміхнувся й обійняв її за плечі.

— А я теж не міг уявити, що ця незнайомка одного дня стане моєю дружиною.

— І що в неї буде такий турботливий чоловік.

— І дві маленькі принцеси, які живуть у животику моєї коханої.

Ліза тихенько засміялася й поклала голову мені на плече.

Ми ще трохи постояли біля озера, згадуючи той день, коли все між нами тільки починалося.

— Я думаю, треба повертатися, скоро приїдуть наші гості.

— Та-да. Ходімо.

Ми повернулися до будинку. Коли підходили все ближче, я почув, як хтось сигналить біля воріт.

— Макар?

— Мабуть, хтось уже приїхав. Це Марк, точно.

Ми підійшли до воріт, і я відкрив їх.

— Ну нарешті! — вигукнув Марк. — Я вже п'ять хвилин сигналю!

— Ми ходили до озера.

— А-а-а, ну добре.

Марк усміхнувся, а потім раптом додав:

— До речі, я хочу вас де з ким познайомити.

Він підійшов до автомобіля, відкрив пасажирські дверцята, і з машини вийшла дівчина. Марк обійняв її за талію, і вони разом підійшли до нас. Дівчина трохи засоромилася, побачивши нас.

— Знайомтеся. Це моя дівчина — Маргарита.

Ми з Лізою переглянулися.