Розділ 29

Макар

Після ювілею компанії в моєму житті ніби щось змінилося.

Здавалося б, нічого особливого не сталося. Компанія відсвяткувала двадцятиріччя, я сказав промову, ми з Лізою повернулися додому, як завжди. Але тепер, коли я дивився на неї, я вже бачив не просто свою дружину.

Я бачив маму моїх донечок.

Двох маленьких дівчаток, які щодня нагадували про себе рухами під її серцем.

І, якщо чесно, я досі не міг до цього звикнути.

Навіть зараз, сидячи за кермом, я час від часу клав руку на животик Лізи й відчував легкі поштовхи. Вона нещодавно заснула, поклавши голову на сидіння, а я посміхався, відчуваючи, як наші донечки нагадують про себе.

Ми їхали до Тернополя. Сьогодні у моєї мами день народження, і ми вирішили приїхати та привітати її.

До Тернополя залишалося вже не так далеко, але перед самим приїздом я вирішив ще заїхати в магазин по квіти. Лізуня давно купила для мами подарунок — аерогриль, тому залишалося тільки додати до нього квіти.

Коли ми зупинилися біля магазину, я тихенько вийшов із машини, щоб не будити Лізу.

Купив два красиві букети, повернувся до автомобіля й так само тихенько поклав їх на заднє сидіння.

Після цього знову сів за кермо, глянув на Лізу й продовжив дорогу.

Через деякий час ми нарешті приїхали до будинку мами.

Я заглушив двигун і кілька секунд просто сидів, дивлячись на Лізу. Вона все ще спала.

Я усміхнувся й легенько торкнувся її плеча.

— Лізок, прокидайся.

Вона сонно поворухнулася, але очей не відкрила.

— Ммм... ще п'ять хвилин...

Я тихо засміявся.

— Ми вже приїхали.

Ліза повільно розплющила очі й кілька секунд дивилася на мене, ніби намагалася зрозуміти, де ми.

— Вже?

— Вже.

Вона одразу випросталася на сидінні й поправила волосся.

— Ой, а я всю дорогу проспала?

— Майже всю, — усміхнувся я. — Але я не скаржуся. Тобі зараз потрібно відпочивати.

Ліза подивилася на мене й усміхнулася.

— Ти мене зовсім розбалував.

— А хіба я можу інакше?

Я нахилився до неї, легко поцілував у чоло, а потім вийшов із машини.

Я підійшов до дверей, допоміг Лізі вийти з машини, взяв букет білих троянд і подарунок. Ми разом попрямували до будинку.

Тільки-но підійшли до дверей, як вони відчинилися, і назустріч нам вибігла мама.

— Ой, діти мої, як я вас чекала! — радісно вигукнула вона й одразу обійняла нас.

Я першим підійшов до неї, простягнув букет і усміхнувся.

— Мамо, вітаю тебе з днем народження! Бажаю тобі найголовнішого — міцного здоров'я, довгих років життя, щастя і щоб кожен твій день був наповнений теплом та любов'ю.

Мама міцно мене обійняла.

— Дякую, синку. Для мене найкращий подарунок — бачити вас щасливими.

Ліза підійшла до неї слідом і ніжно обійняла.

— Маріє Петрівно, я теж хочу вас привітати. Бажаю вам міцного здоров'я, багато щасливих років і щоб у вашому домі завжди було тепло, затишно та радісно.

— Дякую, сонечко. Ой, як мої онучки виросли! Такий уже животик... Я не можу повірити, що зовсім скоро буду тримати їх на руках, — мама не могла відвести погляду від Лізиного живота.

Ліза взяла її руку й обережно поклала собі на живіт.

І раптом мама відчула легкий поштовх.

— Ой! — тихо вигукнула вона, широко розплющивши очі. — Б’ються?

— Так, — усміхнулася Ліза.

Мама не забирала руки, ніби боялася пропустити ще один рух. І майже одразу відчула ще один поштовх.

— Боже мій... Мої дівчатка...

В її очах з'явилися сльози.

Я дивився на них і не міг стримати усмішку. Ще зовсім недавно я й сам не міг повірити, що колись відчуватиму ці маленькі поштовхи. А тепер моя мама вперше відчула своїх онучок.

— Вони знають, що приїхали до бабусі, — пожартував я.

Мама витерла сльози й усміхнулася.

— Ну все, тепер я точно знаю, що вони мене почули.

Потім мама з Лізою пішли до будинку, а я побіг до машини, бо залишив там ще один букет — для Лізи. Для неї я купив червоні троянди.

Коли зайшов у будинок, Ліза саме показувала мамі функції аерогриля. Вона розповідала, як ним користуватися, а мама уважно слухала й час від часу щось перепитувала.

Я тихенько підійшов до Лізи ззаду й обійняв її.

Мама, побачивши мене з букетом у руках, одразу усміхнулася.

Я нічого не сказав, лише подав букет збоку, щоб Ліза побачила його перед собою.

Вона ахнула й здивовано повернулася до мене.

— Макар, ну сьогодні ж не в мене день народження.

Я усміхнувся й простягнув їй троянди.

— Я тобі даруватиму їх хоч щодня, аби ти була щаслива.

Ліза подивилася на мене, а потім на букет. На її обличчі з'явилася така тепла усмішка, що я зрозумів — заради неї я готовий купувати ці троянди хоч щодня.

— Ти в мене найкращий, — тихо сказала вона й обійняла мене.

Мама тільки похитала головою, дивлячись на нас.

— Ви обоє такі... Я дивлюся на вас і не можу натішитися. Ще кілька місяців тому ви були просто чоловіком і дружиною, а тепер я дивлюся на вас і бачу справжню сім'ю.

Мама запросила нас до столу. Вона заздалегідь приготувала багато різних страв, знаючи, що ми приїдемо. Ліза сіла поруч зі мною, а мама навпроти.

Поки ми вечеряли, вони постійно про щось говорили. Мама розпитувала Лізу про самопочуття, про дівчаток, про те, як вони рухаються, чи часто вона відчуває поштовхи.