Розділ 20

Макар

Я відкрив очі.

У голові все ще паморочилося, а перші кілька секунд я взагалі не розумів, де знаходжуся. Повільно озирнувся й побачив лікарняну палату.

Щось стискало мою руку.

Я опустив погляд і побачив Лізу. Вона сиділа поруч із моїм ліжком, тримаючи мене за руку, а голову схилила біля неї й спала.

Я кілька секунд просто дивився на неї.

Вона була така втомлена… Напевно, всю ніч просиділа поруч.

Раптом двері палати відчинилися. Я підняв руку й жестом показав лікарю бути тихішим, бо не хотів будити Лізу.

Лікар підійшов до мене, перевірив показники, поставив кілька запитань і попросив поворушити пальцями та руками. Я виконав усе, що він просив.

Потім він нахилився ближче й тихо пояснив:

— Ви перенесли серйозну черепно-мозкову травму. Після операції ви перебували в комі майже три тижні. Але зараз ви при свідомості, показники стабільні. Ми ще будемо спостерігати за вашим станом і проведемо додаткові обстеження.

Я лише кивнув.

Три тижні…

Я подивився на Лізу.

Лікар усміхнувся.

— Вам дуже пощастило, що у вас є така людина.

Лікар тихо вийшов із палати, залишивши нас самих.

Я знову подивився на Лізу. Обережно підняв руку й поклав їй на голову. Провів пальцями по волоссю.

Вона трохи поворушилася, але не прокинулася.

Я продовжував гладити її волосся, просто насолоджуючись тим, що нарешті можу це робити сам.

Через деякий час Ліза повільно розплющила очі.

Спочатку вона сонно подивилася на мене, ніби ще не до кінця розуміла, де знаходиться.
А потім її погляд зустрівся з моїм.

Її очі миттєво загорілися.

Я усміхнувся.

Вона завмерла на кілька секунд, а потім її очі наповнилися сльозами. Не сказавши більше ні слова, Ліза кинулася мене обіймати й щось тихо прошепотіла мені на вухо.

Я обійняв її у відповідь і повільно погладив по спині.

— Кошеня, все добре. Я повернувся.

Вона ще сильніше притиснулася до мене.

Через кілька секунд відсторонилася й витерла сльози.

— Треба покликати лікаря.

— Вони вже приходили, поки ти спала. Я не хотів тебе будити.

Вона подивилася на мене так, ніби досі не могла повірити, що я справді тут, при свідомості.

— Ти справді прокинувся…

— Справді.

Ліза усміхнулася крізь сльози, а потім схопила телефон.

— Треба повідомити всім, що ти прокинувся.

Першою вона зателефонувала Марку, потім Олі, а після цього набрала мою маму.
Мама приїхала першою. Щойно зайшла до палати й побачила мене при свідомості, одразу кинулася мене обіймати.

Ліза стояла поруч, витираючи сльози, але цього разу вони були від щастя.

Через деякий час приїхав Марк. Він довго не міг повірити, що я вже розмовляю й навіть жартую.

Марк пробув із нами ще деякий час, а потім поїхав на роботу. Мама ж залишилася з нами майже до вечора.

Коли настав час їхати, вона підійшла до мене, поцілувала в лоб і подивилася на Лізу.

— Доню, ти сьогодні точно відпочинеш?

— Так, Марія Петрівна.

Я ледь усміхнувся. Вже знав, що вона бреше.

Мама поїхала, а Ліза залишилася.

— Лізо, я прокинувся. Все буде добре. Їдь додому й нормально відпочинь.

Вона похитала головою.

— Я хочу бути біля тебе. Я дуже скучила.

Я здався.

— Добре. Але ти спиш на тому ліжку, а не сидячи на стільці.

— Добре.

Ліза лягла на сусіднє ліжко, і ми довго розмовляли. Вона розповідала, як проходили ці три тижні, як працювала в моїй компанії разом із Марком, як щодня приїжджала до мене.

Я слухав її й не міг повірити, скільки всього вона зробила.

Пізніше до палати зайшла медсестра, щоб зробити мені укол. Після нього мене швидко почало хилити в сон.

— Лізок, спи теж.

— Добре. На добраніч.

— На добраніч, кошеня.

Я заплющив очі й майже одразу заснув.

Вранці я прокинувся від сонячного світла, яке пробивалося крізь вікно.

Повернув голову й побачив Лізу.

Вона знову не послухалася мене.

Спала сидячи на стільці, схиливши голову біля моєї руки на ліжко.

Я тихо усміхнувся.

Обережно підняв руку й провів пальцями по її волоссю.

— Ну що ж ти, кошеня… Я ж просив тебе спати нормально.

Зовсім скоро Ліза прокинулася. Вона повільно підняла голову, сонно протерла очі й подивилася на мене.

— О, ти вже прокинувся… Чому мене не розбудив?

— Ліза, чому ти знову сидячи спала? Я ж просив тебе лягти на ліжко.

Вона трохи винувато усміхнулася.

— Не могла заснути… Хотіла бути біля тебе.

Я кілька секунд просто дивився на неї.

— Ти знаєш, що мені набагато спокійніше, коли ти поруч, але я не хочу, щоб ти через мене мучилася.

— Я не мучилася.

— Ага, звісно. — Я усміхнувся. — У тебе після такого сну шия буде боліти.

— Зате я прокинулася поруч із тобою.

Я простягнув до неї руку.

— Іди сюди.

Ліза обережно лягла поруч зі мною і обійняла мене.

— Я досі боюся, що прокинуся, а тебе знову не буде.

Я стиснув її пальці.

— Я тебе не залишу.

Вона подивилася мені в очі й усміхнулася.

— Обіцяєш?

— Обіцяю, кошеня.

Ми ще довго лежали й розмовляли, насолоджуючись тим, що нарешті можемо просто бути поруч. Та раптом у Лізи задзвонив телефон.