Розділ 17

Ліза

Я себе відчуваю щасливою. Те, як ставиться до мене Макар, — до мене ніхто й ніколи так не ставився. Він підтримує мене й допомагає ще з самого початку, відколи вирішив допомогти мені на тій дорозі.

Ми чудово провели вихідні. Він здійснив моє бажання, про яке я мріяла вже дуже давно. Ще з дитинства я хотіла хоча б раз переночувати в палатці на природі. І він подарував мені цю маленьку мрію.

Того вечора, коли ми сиділи біля річки й дивилися на зорі, а я лежала на його теплих грудях, я зрозуміла, що починаю закохуватися в Макара.

Але я не знаю, як бути. У нас фіктивний шлюб, та й після мого колишнього мені якось страшно. А раптом я знову закохаюся, а мені знову зрадять?

Сьогодні почався новий робочий тиждень. Макар поїхав на роботу, а я теж не сиділа без діла. У мене з'явилося багато замовлень на зйомки, монтаж і створення контенту. А коли люди дізналися, що я та сама Ліза, дружина Макара Ярошенка, замовлень стало ще більше.

Я якраз сиділа за монтажем, коли пролунав дзвінок.

— Ліза, нічого на вечір не плануй. Одягайся зручно, я тебе кудись поведу.

— Макар, що означає «зручно»? Сукню чи що?

— У сукні тобі буде не дуже зручно. Шорти, найкраще. О шостій я тебе заберу.

— Добре.

Він попрощався й поклав слухавку.

А я ще кілька секунд сиділа й дивилася на телефон.

Куди ж він мене поведе?

Я спробувала повернутися до роботи, але тепер думки постійно крутилися навколо вечора.

О шостій я вже була готова: одягла джинсові шорти й сірий топ.

Макар заїхав за мною, як і обіцяв, і ми поїхали.

— Макар, ну куди ми їдемо? Скажи.

— Потім побачиш.

За деякий час ми приїхали до берега Дніпра. Щойно ми вийшли з машини, я зрозуміла, який сюрприз він для мене підготував, і від радості кинулася йому на шию.

— Макар, дякую! Як же я мріяла покататися на флайборді!

— Немає за що. Ходімо.

Він обійняв мене за талію, і ми попрямували до трьох чоловіків, які вже чекали на нас.

— Привіт, хлопці!

— Привіт! — майже одночасно відповіли вони.

— Знайомтеся, це Ліза, моя дружина.

Хлопці представилися, і ми ще трохи поговорили. Як виявилося, Макар колись разом із ними займався флайбордингом, але через величезну кількість роботи згодом перестав.

Кататися я мала разом із ним — цього разу Макар був моїм інструктором.

Коли все було готово, він уже стояв на борді біля берега й простягнув мені руку.

— Ну що, готова?

— Трохи страшно.

— Я поруч. Не бійся.

Я взяла його за руку й піднялася до нього. І щойно ми відірвалися від води, у мене перехопило подих.

Це було неймовірно.

Ми піднімалися над водою, робили різні трюки, а в якийсь момент навіть виконали мертву петлю.

— Вау! Макаре, це неймовірно!

Я сміялася, кричала від захвату й зовсім забула про все на світі.

Коли ми нарешті закінчили, я одразу обійняла його й міцно притиснулася.

— Дякую, Макар. Ти здійснив ще одну мою мрію. Я безмежно тобі вдячна. Я давно не почувалася такою щасливою.

Він подивився на мене, а потім трохи замовк, ніби збирався з думками.

— Лізо, я не знав, як тобі це сказати... але, думаю, це найкраща мить. Ти мені дуже подобаєшся. Поруч із тобою я ніби ожив. Ми вже одружені, хоч і фіктивно, але я хочу запропонувати тобі дещо інше. Давай спробуємо побудувати справжні стосунки.

Я просто дивилася на нього, не знаючи, що відповісти.

— Макаре, я не буду приховувати... ти мені теж подобаєшся. Поруч із тобою я щаслива. Але я не знаю, чи готова одразу до всього цього. Ми можемо спробувати, але, будь ласка, не поспішаймо.

Макар усміхнувся.

— Я згоден на будь-які умови. Тільки б ти була поруч.

Ми обійнялися й ще довго стояли так, нічого не кажучи. І вперше наші обійми вже не здавалися частиною фіктивного шлюбу.

Більше місяця ми добре проводили час разом. Ходили на побачення, гуляли вечірнім містом, разом вечеряли, дивилися фільми, іноді просто залишалися вдома й проводили вечори удвох. Макар часто робив мені маленькі сюрпризи, а я поступово звикала до того, що поруч із ним можу бути собою.

За цей місяць наші стосунки змінилися. Ми вже не просто грали роль подружжя. Між нами з'явилося щось справжнє.

Сьогодні вранці я прокинулася від поцілунку. Відкрила очі й побачила Макара. Він уже був одягнений у костюм і, здається, збирався на роботу.

— Лізочко, я йду на роботу, а ти ще поспи. Я дуже тебе кохаю, моє кошеня.
Він ще раз поцілував мене й вийшов із кімнати.

А я вже не могла заснути.

Лежала й дивилася в стелю, прокручуючи його слова в голові.

Він вдруге зізнався мені в коханні.

Перший раз це було вчора ввечері. Тоді я розгубилася й не змогла сказати йому те саме.

Але тепер я точно знала.

За цей місяць я зрозуміла, що теж його кохаю.

І сьогодні ввечері я обов'язково йому це скажу.

День тягнувся неймовірно довго. Я раз у раз поглядала на годинник, чекаючи, коли Макар повернеться.

Настала десята вечора.

А його досі не було.

Це було дивно. Макар завжди попереджав, якщо затримувався.

Я взяла телефон і набрала його номер.

Довгі гудки.

Один.

Другий.

Третій.

Я вже хотіла передзвонити, коли нарешті почула голос.

Але це був не Макар.