Розділ 13

Ліза

Сьогодні я раніше повернулася додому. Не люблю офіси — більшу частину роботи можу виконувати на локаціях або вдома. Продумую візуальну концепцію заходів, декор, оформлення простору, фотозони, композиції, підбираю кольори, матеріали та стежу за тим, щоб у день свята все виглядало саме так, як має бути.

Я була вдома, розклала робочі матеріали й переглянула план майбутнього дня народження. Потім раптом зрозуміла, що хочу сир-косичку. Обожнюю його, тому вирішила швиденько вибігти до магазину.

На вулиці вже було темно. Я відійшла від під'їзду й раптом побачила знайому постать, яка прямувала просто до мене.

Це був Рома.

Він швидко підійшов, а я завмерла на місці, не знаючи, що робити.

— Ну набігалася? Повертайся додому, — суворо сказав він.

— Я нікуди не повернуся. Я одружена й зараз повернуся додому — до свого чоловіка.

— Та курка ти. Ти нікому не потрібна, окрім мене. Зараз же залазь у машину, — він показав на автомобіль, припаркований неподалік.

— Я нікуди з тобою не поїду.

Я розвернулася, щоб піти назад до під'їзду, але Рома схопив мене за руки й почав тягнути до машини.

— Відпусти! Що ти робиш?!

— Я тебе просив по-хорошому поїхати зі мною.

— Я не хочу! Будь ласка, відпусти!

Я виривалася, намагалася звільнити руки, але він був сильнішим.

— Закрийся, бо я тебе зараз вирублю!

— Відпусти її!

Я почула знайомий голос і вперше за весь цей час відчула полегшення.

Макар швидко підійшов до нас і відтягнув Рому від мене. Між ними зав'язалася коротка сутичка, і одним ударом Макар повалив Рому на землю.

— Макар...

Він одразу повернувся до мене.

— Ліза, все добре. Він тобі більше нічого не зробить. Ходімо.

Макар обійняв мене за плечі, притягнув до себе, і ми разом рушили до під'їзду.

Я міцно трималася за нього, усе ще тремтячи.

— Ти будеш моєю! От побачиш! — почувся позаду голос Роми.

Я ще сильніше притиснулася до Макара, не озираючись.

Він лише міцніше обійняв мене й повів додому.

Зайшовши додому, Макар одразу почав оглядати мої руки. Там, де Рома мене тримав, залишилися червоні плями. Схоже, завтра на їхньому місці з'являться синці.

Макар обережно провів пальцями по шкірі.

— Не болить?

— Начебто ні.

— Це добре. Але ходи на диван, зараз візьму в аптечці крем.

Я пішла до вітальні, а Макар швидко повернувся з аптечкою. Він сів поруч, обережно взяв мої руки й наніс крем на почервонілі місця, легко втираючи його.

— Дякую.

— Та нема за що. Якщо завтра буде боліти сильніше — скажеш мені.

— Добре.

Решту вечора ми провели, як завжди: повечеряли, пограли в приставку, посміялися, а потім розійшлися по своїх кімнатах.

Щоправда, Макар згадав про своє зламане ліжко й пішов спати на диван у вітальні.

Я довго не могла заснути. У голові знову й знову прокручувалася ситуація з Ромою.

А якщо він почне мене переслідувати? Якщо знову спробує мене забрати? А якщо Макара не буде поруч?

Від цих думок ставало моторошно. Так, переживаючи все знову в голові, я зрештою заснула.
Але проспала недовго.

Я прокинулася від страшного сну, вся в холодному поту. Кілька секунд просто лежала, намагаючись зрозуміти, де я.

Зробила кілька глибоких вдихів і раптом відчула неприємний біль унизу живота.

Ой...

Пішла до ванної й зрозуміла, що почалися місячні.

— О Боже... Я ж зовсім про них забула.

І, звісно ж, прокладок у мене не було.

Що робити? Треба йти в магазин.

Як добре, що біля будинку Макара був магазин, який працював цілодобово.

Я тихенько одяглася, щоб нікого не розбудити, а потім зайшла на кухню. Взяла з аптечки таблетку від болю, налила собі склянку води й випила її.

Вирішила трохи почекати, поки подіє, тому пішла до вітальні. Світло не вмикала — у квартирі було тихо й темно.

Сіла на диван...

І раптом він підстрибнув підо мною.

— А-А-А!

Я різко відскочила, а склянка в руці перекинулася.

Вода вилилася просто на...

На Макара.

Я завмерла.

Він сонно сів на дивані, мокрий від голови до живота, і кілька секунд просто дивився на мене.

Я прикрила рот долонею.

— Ой...

Макар провів рукою по мокрій футболці й сонно подивився на мене.

— Ліза...

— Я... я забула, що ти тут спиш.

Він кілька секунд мовчав, а потім важко зітхнув.

— Оце так душ! Ти чому не спиш, ще й одягнена? Ти кудись зібралася?

— Ну... мені треба в магазин.

— У магазин? Вночі?

— Ну... мені треба.

— Так, кажи, навіщо тобі туди?

— Не відчепишся?

— Ні. Кажи!

— Ну... розумієш... Я не знаю, як сказати.

— Кажи як є.

Я ніяково опустила погляд.

— У мене почалися... ну... ці дні. А я забула купити те, що мені потрібно.

— Ага, зрозумів. А чого ти мене не розбудила? Я б сам пішов і купив.

— Та я сама...

— Ліза, яке «сама»? Вночі? Я зараз піду куплю, а ти роздягайся.

— В сенсі?

— Переодягайся, я мав на увазі.

— Але ж ти не знаєш, які саме мені потрібні.

— А вони не однакові?

Я подивилася на нього з таким виразом обличчя, що він одразу зрозумів, наскільки дурне питання поставив.