Не залишай мене

Розділ 7

Ліза

Тепер я одружена.

Хоча це лише фіктивний шлюб, але офіційно я — дружина Макара.

Дивно... Я зовсім не сумувала за Ромою. Навпаки, після всього, що він зробив, я його ненавиділа. Боліло зовсім інше — ставлення батька. Я досі не могла зрозуміти, за що він так зі мною вчинив.

Сьогодні Макар залишився вдома. Зранку я швидко приготувала сирники, і ми разом поснідали.

— Лізок, дякую. Було дуже смачно.

Я лише усміхнулася й кивнула.

— Якщо ти нічим не зайнята, можемо зараз поїхати купити нам обручки.

— Я готова. Але... мені вже можна виходити?

— Так. Тепер ти офіційно заміжня, тому змусити тебе вийти заміж за когось іншого вже не зможуть.

Я з полегшенням видихнула.

— Це добре. Але ж їм потрібно якось про це дізнатися, щоб перестали мене шукати.

Макар задумався.

— Саме про це я теж думав. За кілька днів буде день народження однієї дуже поважної людини. Я запрошений на святкування. Майже впевнений, що твій батько теж там буде.

— І що ти задумав?

— Там завжди багато журналістів. Побачивши мене не самого, вони обов'язково підійдуть.

Наступного ранку наші фотографії будуть по всьому інтернету. А якщо твій батько справді прийде, ми скажемо йому все особисто.

Я здивовано подивилася на нього.

— Клас... Чому ж ти раніше не сказав? Я б уже замовила сукню...

Макар усміхнувся.

— Не хвилюйся. Зараз купимо каблучки, а потім пройдемося торговельним центром і придбаємо все необхідне.

Він ніби ненароком додав:

— До речі, дрес-код вечора — чорний або бордовий.

— Зрозуміла. Тоді я швидко переодягнуся.

За кілька хвилин я вже була готова. Одягла спортивний костюм — поки що це був єдиний зручний одяг, який я могла носити на вулиці.

Невдовзі ми приїхали до торговельного центру й одразу попрямували до ювелірного магазину.

Я повільно розглядала вітрини, аж раптом мій погляд зупинився на одній парі каблучок.
Вони були саме такими, як я уявляла.

Чоловіча каблучка мала класичний дизайн — гладенька, полірована, без зайвих деталей.

Жіноча була виконана в такому ж стилі, але її прикрашала тонка доріжка з маленьких прозорих камінців.

Я вже хотіла показати їх Макару, коли помітила, що він одночасно вказав саме на них.

Наші погляди зустрілися.

— Схоже, у нас однаковий смак, — усміхнувся він.

Я тихо засміялася.

У цей момент до нас підійшла консультантка.

— Вітаю! Вам допомогти? Чи ви вже обрали?

— Так, — відповів Макар. — Нам сподобалася ось ця пара. Можете, будь ласка, показати її ближче?

— Звичайно.

Вона обережно дістала каблучки з вітрини й поклала їх на оксамитовий килимок.

— Можете приміряти.

Я обережно взяла жіночу каблучку й одягла її на безіменний палець.

Ідеально.

Наче її виготовляли спеціально для мене.

Поруч Макар теж приміряв свою.

— Лізо, як тобі? Подобається? Підійшла?

Я не могла відвести погляду від каблучки.

— Вона ідеальна.

Макар усміхнувся й подивився на консультантку.

— Ми беремо їх.

— Чудовий вибір, — відповіла вона. — Зараз красиво їх упакую.

Вийшовши з ювелірного магазину, ми попрямували до бутика вечірніх суконь.

Я переміряла кілька моделей, але найбільше мені сподобалися дві. Довго не могла визначитися, та зрештою обрала атласну сукню максі глибокого бордового кольору. Вона була на тонких бретелях, із драпірованим ліфом, приталеним силуетом і високим розрізом на нозі.

До неї я підібрала чорні туфлі на високій, але зручній шпильці та маленьку чорну сумочку.

Потім ми зайшли до магазину косметики. Я швидко взяла все необхідне, після чого ми вирушили до продуктового супермаркету.

Я вже заздалегідь склала в голові меню на найближчі дні, тому впевнено складала продукти у візок, а Макар мовчки котив його за мною.

Напевно, збоку ми й справді виглядали як звичайне подружжя.

Біля відділу із солодощами я, як завжди, зависла.

— Лізо, — засміявся Макар, — бери все, що хочеш.

— Не кажи так... Бо я справді все візьму.

— То бери.

Я поклала у візок кілька коробок із солодощами, і ми попрямували до кас.

Додому повернулися вже ввечері.

Я швидко розклала продукти, приготувала вечерю, ми поїли, потім ще трохи пограли в приставку й розійшлися по своїх кімнатах.

Наступні кілька днів промайнули непомітно.

І ось настав вечір святкування.

Я страшенно хвилювалася.

Збиралася майже три години. Волосся накрутила на пояс від халата — вийшли легкі об'ємні локони. Зробила макіяж, одягла бордову сукню, чорні туфлі й востаннє подивилася на себе в дзеркало.

Глибоко вдихнула й вийшла до вітальні.

Макар уже чекав.

Щойно він мене побачив, завмер.

— Вау... Лізок... Ти неймовірно гарна.

Я відчула, як мої щоки злегка почервоніли.

— Дякую. Ти теж дуже гарний.

Він був повністю в чорному: класичні брюки, сорочка й піджак. Поруч ми виглядали дуже гармонійно — чорний і бордовий.

Ми вже майже вийшли з квартири, коли Макар раптом зупинився.

— Стій.

— Що?

Він дістав із коробочки наші обручки.

— Забули найголовніше.