Розділ 5

Ліза

Я прокинулася, коли Макара вже не було вдома. Насамперед замовила продукти, а потім і трохи одягу для себе. Не можу ж я весь час ходити в його футболках.

Після цього встала, привела себе до ладу й саме збиралася зробити чай, як у двері подзвонили. Я насторожилася, тихенько підійшла до дверей і заглянула у вічко.

Кур'єр.

З полегшенням відчинила двері, забрала пакети й віднесла їх на кухню. Розклала продукти по місцях, а сама поснідала... хоча, якщо чесно, це вже був майже обід. Обмежилася йогуртом.

Потім увімкнула на телефоні фільм і взялася готувати вечерю. Незабаром по квартирі рознісся аромат червоного борщу, а в духовці рум'янилися пухкі пампушки з часником.

Закінчивши, я пішла до своєї кімнати. Лягла на ліжко й знову поринула у важкі думки. Щоб хоч трохи відволіктися, відкрила Instagram і почала бездумно гортати рілси.

Минуло ще трохи часу, аж раптом я почула звук дверного замка.

Макар повернувся.

Я швидко підвелася й вийшла в передпокій.

— Привіт.

Він глибоко вдихнув повітря й усміхнувся.

— Ммм... Як же смачно пахне.

— Привіт. Я... е-е... приготувала вечерю. Переодягайся і ходімо їсти.

— Від такого запаху хочеться одразу сісти за стіл, але спочатку все ж переодягнуся.

Він простягнув мені невелику коробку.

— Ось, тримай. Біля офісу відкрилася нова кав'ярня, тож я купив нам кілька тістечок на десерт.

— Дякую. Тоді я поки що все накрию на стіл.

— Я швидко.

Я тільки встигла дістати тарілки, як Макар уже зайшов на кухню.

— Оце ти справді швидко.

— Я поспішав.

Я лише усміхнулася, налила борщ спочатку Макару, потім собі, поставила на стіл пампушки й сіла навпроти.

— Смачного.

— І тобі.

Макар зачерпнув першу ложку борщу, скуштував, потім одразу відламав шматочок пампушки. На кілька секунд запанувала тиша.

— Ммммм... — задоволено простягнув він. — Лізо... це неймовірно смачно. Борщ просто ідеальний, а пампушки... Я навіть не знаю, що сказати. Востаннє я їв настільки смачний домашній борщ ще в дитинстві.

Я мимоволі посміхнулася.

— Рада, що тобі сподобалося.

— Сподобалося? Та я тепер боюся, що після цього не зможу їсти борщ ніде більше.

Я лише усміхнулася.

Макар швидко доїв свою тарілку й одразу насипав собі ще одну порцію. Дивлячись на те, з яким задоволенням він їсть, я не могла стримати усмішки.

Коли ми повечеряли, я зібрала зі столу порожні тарілки й понесла їх до мийки.

— Лізо, залиш. Я сам помию. Ти й так приготувала мені таку смачну вечерю.

— Ні, я помию. А ти поки постав чайник. Будемо дегустувати тістечка.

— Домовилися.

Поки я мила посуд, Макар заварив чай і розклав на столі коробочку з десертами. Усередині було п'ять різних тістечок — по дві штуки кожного.

Коли я повернулася, він уже чекав на мене.

— Ще раз дякую за вечерю.

— Та мені не важко. Я люблю готувати. До речі... де в тебе пилосос, швабра й усе для прибирання?

Макар мало не вдавився чаєм.

— Ти зараз серйозно? Відпочивай.

— Мені вдень нудно. Я не хотіла сама нишпорити по квартирі, тому й питаю.

Він усміхнувся й похитав головою.

— Комора — за бічними дверима біля ванної. Там усе лежить. Щоправда, попереджаю: там повний безлад. У мене ніяк не доходили руки все розкласти. Але навіть не думай прибирати.

На вихідних викличу клінінг.

Я лише кивнула, хоча вже знала, чим займатимуся завтра.

Я взяла тістечко у формі малини. Усередині виявився чизкейк із малиною та фісташкою — моє улюблене поєднання. Відламавши маленький шматочок, я із задоволенням заплющила очі.

Коли ж підняла погляд, помітила, що Макар уважно дивиться на мене.

За його виразом обличчя я зрозуміла: зараз буде серйозна розмова.

— Лізо... Я сьогодні говорив зі своїм другом.

Я мовчки кивнула.

— Ми довго обговорювали твою ситуацію. Якщо чесно, він бачить лише два варіанти.

Перший — постійно переховуватися. Але це не життя. Другий... вийти заміж.

Я опустила очі.

— І що мені робити? Постійно ховатися? З моїм батьком це неможливо... Він усе одно мене знайде. А одружитися... З ким?

Макар кілька секунд мовчав, ніби збирався з думками.

— Я хочу, щоб ти спочатку вислухала мене до кінця й не поспішала відмовляти.

Я уважно подивилася на нього.

— Я пропоную тобі фіктивний шлюб.

Я завмерла.

— Зі мною, — спокійно продовжив він. — Для всіх ми будемо чоловіком і дружиною. Твій батько вже не зможе змусити тебе виходити заміж за іншого, а той... колишній наречений остаточно зникне з твого життя.

Я мовчала, не знаючи, що відповісти.

— І мені це теж певною мірою вигідно, — додав Макар. — Я власник маркетингової компанії. Будь-яка увага до мого особистого життя — це додаткова впізнаваність. Люди любитимуть обговорювати це, а для бізнесу зайва публічність іноді навіть корисна.

Я розгублено похитала головою.

— Я... не знаю.

— І не потрібно відповідати зараз. Подумай. Добре все зваж. Завтра скажеш мені своє рішення.

Я мовчки кивнула, стискаючи в руках чашку з уже майже холодним чаєм.

Усю ніч я думала над пропозицією Макара. Вибір був невеликий: або все життя ховатися від батька, постійно озираючись через плече, або погодитися на фіктивний шлюб і нарешті стати вільною.