ДЖИНА

Джина

З того дня, як ми знов зустрілися минуло два роки. За ці два роки все змінилося. Ми стали однією великою родиною. Тілі з Марком одружилися. Це було неймовірне свято. Вони були неймовірними. Мабуть я ніколи не була такою щасливою за когось, як за них. Їх кохання надихало мене. Алекс знайшов чудову дівчину, яка змогла впоратися з його характером, він нарешті щасливий.

Лука, став неймовірним батьком, Лія з ним сяє. Він в прямому сенсі носить її на руках. Жодного разу  не було такого, аби він на неї крикнув. Вона розумна, слухняна дівчинка. Ми стали істиною родиною, з своїми традиція, з своїми правилами та своїм стилем життя.

Кожні вихідні ми їздили всі разом до маєтку, вихідні біля моря йшли всім на користь. В ці дні жоден не думав про роботу. Це просто було заборонено. Лія за бажанням брала своїх нових подружок з нами, в них окрема велика кімната, де дівчата влаштовують свій простір. Ми намагаємось дати їй все, аби вона була щаслива. Поки ми готували з Тілі, Лія з чоловіками грала в теніс. Алекс як завжди всіх перемагав, і їх це бісило. Валенсо завжди їздив з нами, але сьогодні чомусь він затримувався. Я трохи нервувала, але я повністю йому довіряла.

• Піду подивлюсь як там хлопці. – Тілі як раз дорізала овочі. – Я не довго Тіл.

                  Я вийшла на вулицю, і вирішила пройти через переднє подвір’я. Біля воріт зупинилося авто, не знайоме мені авто. Я вийшла подивитися кого привела нелегка.

• Я можу вам чимось допомогти? – перед мною постав чоловік. Вдягнутий в костюм з серйозним виразом обличчя.
• Ви Джина? – в нього такий грубий голос.
• Так.
• Доброго дня Джина. Мене звати Ніколас. Я нотаріус, привіз вам документи, щодо вступу в спадщину вашого чоловіка.

                  Я зовсім забула про те прокляте весілля. Я гадала, що з усім вирішила. Я розпустила усю банду Соєра. Ну як сказати розпустила, всі вони в тюрмі. Його майно я розпродала. А що ще за спадок я не можу навіть уявити.

• Дуже цікаво. Пройдете в середину?
• Ні. Дякую вам. Моя справа передати документи власниці. Все вже переоформлено, тому не хвилюйтеся.
• Що ж, тоді дякую що приїхали. Гарного вам дня Ніколас.
• І вам гарного дня.

Я повернулась до будинку, в якійсь мірі я була шокована. Звідки взявся цей спадок? Я прийшла на кухню. Тут вже зібралися усі. На моєму обличчі не було посмішки. Увесь цей час я намагалась забути все що було пов’язано з Соєром, а тут на тобі.

• Джина, що трапилось? Що це за папери. – Лука швидко підійшов до мене. – Не хвилюйся, я поруч.
• Я вступила в спадщину Соєра, хоча як, я не можу зрозуміти.
• Відкривай конверт. – Тихо з іншої сторони промовив Марк.

Я відкрила, достала всі папери. Нотаріально завірена спадщина, перелік майна. Конверт. Окремо лежав запечатаний конверт з моїм ім’ям.  Господи, звідки він тут? В мене почали тремтіти руки. Я взяла його, сіла на стілець і вирішила відкрити та прочитати.

«Джина, якщо ти читаєш цей лист, мене не має в живих. Я дуже сподіваюсь, що помру не від твоєї руки. Все майно яке ти знаєш, я впевнений ти продаси, але є й те, про що ти не здогадуєшся. Я залишаю тобі будинок на Сардинії, яхту та гроші. Я знаю що ти варта більшого, ти варта всього світу, не впевнений, що зміг його тобі подарувати.  Навіть не впевнений, що зміг довести тобі, як сильно я тебе любив і люблю увесь цей час, з самої першої нашої зустрічі. Будь щаслива і пробач за весь біль, якого я тобі завдав. З любов’ю Соєр»

Мене кинуло в жар. Я не жалкую про його смерть. Хоч як би дивно це не звучало, він заслужив усього, що отримав. Але я б ніколи не могла подумати, що він зробить такий жест. Мені було дуже важко повірити в те, що він насправді любим мене. З усіх його вчинків я бачила лише одержимість, а виявляється так він проявляв свою любов.

Дивно. Після цього листа я чомусь відпустила ненависть до нього. Відпустила образу, біль і розчарування в ньому. Як виявилось, щось людське в ньому все таки було. Я сиділа розмірковувала і дивилася на лист.

Перед собою я побачила як Лука, опустився на коліна. Взяв мою руку, в свої теплі долоні, зазирнув мені в очі і тихенько заговорив до мене, своїм бархатистим голосом.

• З тобою все гаразд, кохана? – я чула турботу в його тоні.
• Так.
• Ти засмутилась?
• Ні.
• Тоді чому ти си…
• Я відчула полегшення. – я перебила його. – Я відчула полегшення від цього листа. Він помер, і я думала увесь цей час, що в ньому не було нічого людського, але все таки, трошки чогось залишилось.
• Ти жалкуєш? – Лука виглядав збентеженим.
• Ні! Я ні коли не пожалкую про те, що зробила, чи про свій вибір. – Я ще раз подивилась на цей лист. – Просто тепер я повністю відпустила його та все що він зробив.

                  Лука обійняв мене, він пригладив моє волосся, провів своєю теплою долонею по спині, та відсторонився. Ми почули як до будинку під’їхало авто. Та ну хто ще нас потурбує?!

• Ходімо, подивимось хто до нас приїхав.