ДЖИНА

Джина

Коли ми їхали, перешим що я зробила це подзвонила Марку:

• Привіт, скажи як швидко ти зможеш приїхати в наш новий будинок?
• Привітик, хвилин через 30. Щось трапилось? – Його голос став гучнішим та сердитішим. – Джина ти мене лякаєш!
• Ой… вибач, ні все гаразд, мені треба з тобою поговорити і це терміново. І будь ласка візьми з собою Тілі.
• Тепер ти точно мене лякаєш, гаразд зустрінемося там.

Я посміхалась, в середині мене вперше за довгий час розливалось тепло і щастя. Поруч сидів чоловік, якого я безмежно кохаю. Я не могла повірити. Невже я справді буду щаслива? Невже цей час настав? Я всю дорогу спостерігала, як Лія задає питання, і він відповідає на будь яке. Навіть на самі дивні, вони сміялися, а я разом з ними. Я не завжди чула про, що вони говорять. Я так поглинула в себе і в своє щастя, що це не мало значення. Лія підсунулася і поклала руку мені на плече.

• Джи, а коли ви одружитесь? – вона дивилася невинними очима, так само як і Лука.
• Це мабуть треба питати у Луки. – Я подивилася на нього. А він посміхався. – Він краще знає відповідь.
• Лія, ми одружимося дуже скоро. Владнаємо всі справи і одразу поженемось.
• Гараздд… тобто точної відповіді ви мені не дасте? – вона посміхалась. Я здивована що вона так цього хоче.
• А чому ти хочеш, щоб ми одружилися? – я питала бо мені було цікаво.
• Тому що, мої мама з татом, повинні бути одруженими.

Від несподіванки, Лука різко зупинився. Він повернувся до Лії. На його обличчі була не знайома для мене емоція.

• Як ти сказала щойно? – він промовив ці слова, а його голос тремтів.
• Я сказала, що мої мама з татом повинні бути одружені.
• Мама з татом. – його очі почали сльозитися. – Мама з татом. Лія заради того щоб ти ще раз сказала, що я твій тато, я хоч зараз одружусь.

Вона засміялась, а мене наче током вдарило. Я вже звикла, що вона називає мене іноді мамой, а іноді Джина. А для Луки це було вперше. І я побачила як сильно його зачепили ці слова.

• Так, а тепер зачекайте обидва. Лія ми обов’язково одружимося, я тобі обіцяю. Лука, не зараз! Ти що тут обіцяєш? – він сміявся, і від цього на моєму обличчі з’являлася посмішка. – Чого ти смієшся?
• Лія, правда ми чудова команда?
• Звісно тато. – Боже це слово навіть мене зводить з розуму.
• Ага, значить змовилися. Я вас зрозуміла. – Я намагалася казати все серйозно, але хіба поруч з ними я могла такою бути.
•  Кохана моя, не нервуй. Я зроблю так як ти цього забажаєш. Але це не точно.

Сміх розлився по авто приємним теплом. Лука рушив далі.

Коли ми приїхали до будинку, Марк і Тілі вже були там. На їх обличчях написано, що вони схвильовані. Лія, вискочила і побігла до Марка. Вона вперше бачила його, від тоді коли він нас відправив до літака. І то, вони навіть не змогли обійняти один одного нормально. Вона міцно стиснула його шию, а він гладив її по голові. Вони знали один одного дуже давно, вони були сім’єю. Лука підійшов до мене і обійняв. Його рука пройшлася легким доторком по моїй талії, а всю шкіру обпекли мурахи. Як же я сумувала за його руками.

З будинку вибігла Тілі. Я не бачила її з того часу як повернулася. Ми не попередили, що вже в місті. Ми відразу поїхали до Луки на маяк. Я хотіла відразу вирішити це питання. Вона стрибнула на мене, і обняла так міцно, як тільки могла.

• Боже як же я за тобою скучила. Джина, не їдь так надовго більше. Або бери мене з собою. – вона була така щаслива, що навіть не помітила, що Лука стояв поруч. – Боже мій. Де Сантіс, невже це ти.
• І я радий тебе бачити Тілі.

Вони обійнялися, звісно стримано, не так як зі мною. Наші обійми не були схожі на обійми, вона просто повисла на мені як маленька мавпочка. 

• Марк, а ти знаєш, що Джина з Лукою, будуть офіційно моїми батьками? – Лія все ще стояла біля Марка. Я не знала як він відреагує на Луку. За мене він добре знав. – Я така щаслива. Ми вже з ним змовилися проти Джини. – вона так мило сміялася.
• Та невже? Я не знав, але я безмежно радий, за тебе принцесо. Хочеш я познайомлю тебе з своєю дівчиною?
• Взагалі то ми вже знайомі, да Тілі? – Вона кинулася обіймати і Тілі. – Я її обожнюю.

Довкола нас розходився сміх, Марк з Лукою віталися як старі друзі. Тілі лоскотала Лію, а я спостерігала за ними, і не вірила, що все це відбувається саме зі мною. Коли всі трохи заспокоїлися, я вирішила що годі витрачати час.

• Марк, ми ж хотіли поговорити. – я сказала це голосніше ніж хотіла. Пам’ятаєш?
• В кабінет? – Марк напружився.
• Ні. Я хочу аби всі чули. – Я пішла до авто Луки, дістала папери з сумки і повернулася. – Тримай, вони твої.
• Що це? – він не розгортав.
• Цей будинок належить тобі і Тілі. – вони обидва наче заніміли. – Ти обіцяв, не забувай.
• Джина, я пам’ятаю, але це дуже дорогий подарунок. Ти не можеш просто так дарувати такі подарунки.
• Взагалі то можу. Ми всі відтепер одна родина. А родині я можу подарувати будь який подарунок.