ЛУКА

ЛУКА

Я сходжу з розуму. Вона поїхала 10 днів тому. Кожен день я борюсь з собою, аби не поїхати до неї. Та чорт там, я борюсь навіть з тим, аби не подзвонити їй. Мене вивертає всього. А якщо вона вирішить, що не хоче повертатися? Раптом вона вирішить, що Лії там буде безпечніше? Чи готовий я покинути все і поїхати до неї? Мені не потрібна була відповідь, я був готовий на все заради неї. Абсолютно на все.

Кожного дня я чекав на дзвінок від Марка. Чекав що він скаже, що вона вже повернулася. Але він мовчав. Поки чекаю я вирішив зробити ремонт в нашій кімнаті. Я зробив ремонт, але там не було меблів, я хочу аби вона придбала все, що їй сподобається. Мені було байдуже я б дозволив їй перебудувати і будинок, аби тільки вона була поруч. Я замріявся, в голові прокручував різні сюжети коли ми з нею були щасливі.

З роздумів мене вивів телефонний дзвінок. Стеф. Я так давно з ним не говорив. Насправді я трохи злився на нього. Він увесь час знав де Джина і жодного разу не сказав мені. Але я був радий, що він був поруч з нею.

• Привіт Стефано.
• Лука, друже мій. Я так скучив за тобою. – Його голос був такий радісний, що в мить розсіяв мою злість на нього. – Як в тебе справи? Я чув ти вчинив не хилу перепалку.
• Оооо… Ти ніколи не здогадаєшся з ким я її вчинив.
• Чому ж ? я знаю шо основною причиною була Джи. А також її люди на чолі з Марком.
• І чому я засумнівався. – я почув як він розсміявся. – Як твої справи?
• На справді, я дзвоню аби запросити тебе на зустріч.
• Я буду тільки радий зустрітися з тобою. Скажи тільки де.
• Ти нічого не подумай, але я так полюбив твій маяк. Як щодо нього? – я перестав їздити туди, без Джи він не приносив мені радості. – якщо ти проти ми виберемо інше місце.
• Ні, що ти. Я завжди радий там по бувати. – в моєму голосі відчувалася брехня. – коли зустрінемося?
• Давай завтра десь о 17:00. Тобі буде зручно?
• Звісно. Тоді до завтра друже.

Я так сильно не хотів їхати один. Але я обіцяв. І мені не буде зайвим провітрити голову. А то є багато шансів, що в мене поїде дах.

Наступного дня, я поїхав в офіс. Час летів так швидко, що я не встигав за ним. Робота поглинула мене, Алекс без кінця і краю приносив папери на підпис, декілька великих нарад, зустріч з новими партнерами, все це приблизило мене до зустрічі з Стефано. Я виїхав трохи раніше, хотів трохи по бути на самоті. Усю дорогу я згадував як ми з Джиною, відпочивали біля маяка. Як я залишив для неї каблучку, яку вона носила, і це гріло моє серце. Я пригадую, як вперше вона піднялась сюди. Вона з таким захопленням дивилася на море, що я закохався в неї ще більше. А зараз я мусив їхати туди один.

Маяк пустував, сьогодні була не надто тепла погода. Я піднявся на оглядовий майданчик, сперся на перила і насолоджувався запахом моря, та теплими проміннями сонця. Здалося що час зупинився. Я не відчував нічого окрім спокою.

• Лука…

Я відкрив очі. Я не повернувся одразу. Чомусь мені здалося, що це все витвір моєї уяви. Вона не могла бути тут. Марк не дзвонив мені. Отже це всього мій мозок. Я так думав.

• Лука, поговори зі мною. Будь ласка. – її голос був таким тихим, таким рідним. – Дай мені шанс розповісти тобі.

Я повернувся, це не могло здаватися мені. Вона стояла з розпущеним волоссям. Її очі сповнені сліз, вони так сяяли. Я забув як треба дихати. Що вона тут робить? Де Стеф? Точно Стеф, він все влаштував, і я хмикнув.

• Джина. Я радий тебе бачити. – Я стримував себе. Раптом вона просто випадково опинилася тут. – Як твоє плече?
• Дякую що спитав. Воно загоїться, вже почало. Бабуся допомогла. Лука..
• Як бабусі? – я перебив її, от бовдур. – Вибач, продовжуй.
• Бабусі добре. Вони були дуже раді мене бачити.
• Я радий це чути. – вона тремтить, боже чому вона тремтить.
• Послухай… Пробач мене. Лука будь ласка, пробач мене. Ятака дурепа. – вона більше не стримувала сліз. – Я так сильно злякалася за тебе, за нас, що ладна втекти, ніж розповісти тобі все. Боже Лука, я не хотіла залишати тебе. Я не хотіла брехати тобі. Але все так трапилось. І ти помітив мене. І я була самою щасливою в цьому світі. Але я все зіпсувала я знаю. Пробач мене будь ласка.

Я шокований її словами. Я вже давно її пробачив. І я б ніколи не зміг тримати довго на неї зла. Я не слухав що вона далі каже. Я вхопив її за руки і потягнув на себе. Вона притулилась до мої грудей, її руки знайшли своє місце на моїх. Вона не хотіла мене відпускати, насправді як і я її. Тому я просто поцілував її. Цей поцілунок був таким довгоочікуваним. Я мріяв про нього кожного дня. Її неймовірно ніжні, мʼякі вуста, я зник, розтанув, просто був знищений, нічого не мало сенсу без неї. Вона все що мені потрібно, і вона поруч, відповідає на мій поцілунок, її руки блукають моєю спиною чим визивають сиріт на ній. Я не відпускав її, допоки вона сама не відсторонилась.

• То ж, ти мені пробачиш? – вона дивилася на мене очима сповненими сліз.
• Джина, ти намагалася врятувати мене. Ти готова була пожертвувати собою, аби я був живий і здоровий. Ти справді думаєш, що я злий на тебе?
• Ну це було б логічно. Лука, я знаю що я могла розповісти тобі, і все б склалося по іншому, але… маємо що маємо.
• Головне, що ти поруч зараз. Більшого мені не треба. Поїхали додому, так хочу по бути з тобою.
• Зачекай. – її голос став тремтіти ще більше. – я маю тебе де з ким познайомити. Ходімо.