ДЖИНА

ДЖИНА

Коли нарешті я зустрілася з усіма родичами, з бабусями з дідусем. Я вирішила набрати Тейта, він чекав і навіть жодного разу не дзвонив сам. Я хотіла віддячити йому, за внесок в моє життя. Знайшовши його старий номер, я з спокійною душею натиснула кнопку виклику. З того боку після декількох гудків, почувся задоволений голос.

• Красуне, я гадав ти вже забула про старого друга.
• Вибач, я так давно не була вдома, що не могла не відвідати всіх. – Я чула як він посміхнувся. – Зустрінемось сьогодні?
• Скажи звідки тебе забрати, і я відправлю людей.
• Забери мене з дому.
• Добре, через пів години будь готова.

Він поклав слухавку, я зібралась підготувала все. Лію залишу з бабусею, вони знайшли спільну мову, тому я не турбуюсь, що щось піде не так.

Рівно за пів години, водій чекав мене біля дому, я швиденько вийшла та сіла до нього. Мені було цікаво де зараз офіс Тейта. Ми так довго їхали, що мені стало ніяково, мене окутав страх, ми заїхали на територію, де колись проходили бої, де колись він мене врятував. Невже тепер він вирішив здати мене. Все в середині похололо. Я розуміла, що я з цим впораюсь, але спогади породжували нові страхи в мені. Машина зупинилась, водій відкрив мені двері. Ні звідки зʼявився чоловік, який показав куди мені йти. Я стискала руку в кулак, а іншою сумочку, я не знала чого мені чекати, але як я була здивована коли побачила середину.

Тейт, перетворив це пекло в щось неймовірне. Довкола простягалась галерея, в ній розміщувалися картини відомих художників, молодих талантів, і мої фото. Господи мої фото! На фото я була неперевершена, він фотографував мене під час боїв, на них я дійсно виглядаю непереможною.

• Господи яка краса…
• Тобі подобається? – Тейт підкрався до мене.
• Неймовірно.  Коли ти встигав? – я не могла відвести очей від них.
• Хіба тобі було до того? Ти неперевершено виконувала свою роботу. – він обійняв мене за плечі. – ходімо випʼємо кави.

Він провів мене на другий поверх, там був його кабінет, з таким чарівним видом я б також працювала. З одного боку панорамні вікна з виглядом на сади, а з другого галерея.

• Розповіси мені, як ти отримав цю будівлю? – я хотіла знати чи чекати мені підвоху.
• Після того як ти поїхала, я пустив слухи, що старий виродок вбив свого ж бійця. Люди збунтувалися, вони довго намагалися врегулювати ситуацію, аж поки він не дізнався, хто ж розпустив все. – він відкинувся на стілець. – Я не приховував, але бажав аби все було не так. Але ж таке життя, не наш випадок, аби нам так щастило. Він викликав мене, а я його вбив, усе що належало йому, перейшло до мене. Так я і став головуючим…
• Чому ти не повернув мене? – мені чомусь стало боляче.
• Для чого? Ти вже добре влаштувалась тоді, була щаслива, в тебе зʼявився чоловік. Навіщо мені тебе забирати? Я хотів дати тобі змогу почати нове життя, що ти й зробила.
• А що з боями? – по руках пішли сироти від згадки.
• Це було перше, що я заборонив. Усіх бійців я влаштував. Хтось залишився працювати на мене, хтось знайшов роботу, всі вони задоволенні життям. В місті стало спокійніше Джи.
• Господи, скільки ж ти роботи проробив. – я була в захваті від нього. – але ж ти не припинив займатися, тим чим займався?
• Звісно ні. Продаж зброї, виготовлення ювелірних прикрас, кришування, все залишилось. Тільки маштабніше. А що до тебе, як ти стала такою шикою?
• Ти знає. – я посміхнулась йому.  – Всі знають, що трапилось, немає жодного каналу на телебаченні, де б не світили новини, увесь інтернет обговорював цю тему. Тому не бреши, що не знаєш.
• Чорт, ти як завжди права. Мені просто хотілось дізнатися від тебе. Скажи, ти дійсно одружилась з Соєром?
• Нажаль… - Біль пронизував мене. – Я одружилась, але б воліла забути це.

Він підійшов до мене, обійняв як молодшу сестру, в його обіймах було спокійно. Звісно ми знаємо один одного майже все життя. По іншому і не може бути.

• Я тобі дещо привезла. – Я дістала сумку яку носила увесь час. – Я так і не повернула тобі борг.

Він відкрив сумку, і здається на хвилину він був здивований, а потім ображений. І я не могла зрозуміти чому?

• Забери гроші. Ти знаєш що я допоміг тобі, як подрузі. Мені не потрібні твої гроші Джино.
• По слухай, я хочу віддячити тобі, ти ж людина якій нічого в цьому світі не треба, в тебе все є.
• Не все. – він подивився на мене. – в мене немає тебе.
• Що? – світ перекинувся догори дригом. Невже все з початку? – що ти таке кажеш?
• В мене немає тебе Джина. В мене немає моєї подруги яка б в будь яку мить зателефонувала мені, і розповіла, що їй погрожують!
• Та чуваче, що ти робиш?! Ти ледь не довів мене до серцевого нападу. – Я видихнула. – Мені не хотілось тебе засмучувати.
• Давай домовимось. Не думай більше так, ніколи в житті. Ти одна з тих людей, яким я завжди допоможу. Не кажи такого більше. І якщо тобі потрібна допомога, ти береш до рук телефон і дзвониш мені. Зрозуміло?
• Зрозуміло татусю. – я підійшла до нього сіла на бильце крісла і обійняла його. – дякую тобі за все.