ЛУКА

ЛУКА

Марк повідомив мені час на який призначене весілля. Він хвилюється і я дуже добре його розумів. Ці два дня я не знаходив собі місця, я продумував кожен наш крок. Я не хотів аби хтось постраждав з моїх чи Марка людей.

Коли я поклав слухавку. Одразу набрав Алексу, і він підтвердив готовність хлопців. Я не розбирав з якою швидкістю я їхав. В мене була лише одна ціль. Не дати Джи провести з тією сволотою і лишньої хвилини. Коли ми підʼїзжали, я побачив скільки охорони зібрав Соєр. Нам треба було знешкодити хоча б частину не помітно. І ми з Марком приступили до роботи. Він з однієї сторони я з іншої. Але ж все не могло пройти гладко.   

Почалася перестрілка, я не бачив нікого по переду. Я стріляв і бився, щоб хоч трохи відволікти їх від Джи. Коли все трохи заспокоїлось, я побачив як Джи з дівчинкою сідає до автівки. Вона була поранена. Кров яка сочилась з плеча на білу сукню, лякала мене до втрати свідомості. Вона побачила мене. Її очі видавали втому і неначе прощалися. Я хотів було сісти в свою автівку, та наздогнати її. Але Марк зупинив мене.

• Не роби цього. Відпусти її. В нас є справи важливіші.
• Ти в своєму розумі? Вона поранена! Вона залишилась одна! А я стою і сперечаюсь з тобою.

Коли я хотів розвернутися, Марк вхопив мене за плече. Я був на грані, аби набити йому пику. Я ледь стримувався, аби не утнути цього, десь всередині я розумів, що він дуже дорога людина для Джи. Мабуть це єдине, що мене стримувало.

• Забери від мене руки! – Я спопеляв його поглядом. – Хто ти такий щоб мене тримати?
• Чуваче, там лежить Соєр. Я не дав Джині його пристрелити. Я не дав їй взяти на себе цей гріх. Але ми повинні зупинити його.
• А хто по піклується зараз про неї? – я не мав сил стримуватись. – ти знаєш скільки часу я втратив?
• Я знаю! Знаю все що трапилось! Я знаю як сильно ти її кохаєш! – він замовчав, а в мені все похололо. – А ще, я знаю як сильно кохає вона тебе. Я не залишив її саму. Вона сяде на літак в якому їх чекає лікар. І вона полетить, і я обіцяю тобі, як тільки я буду знати де вона, я одразу тобі повідомлю. Хоча я більше ніж впевнений що вона летить додому.
• Гаразд… – він увів мене в ступор. Вона усе йому розповіла. Вона мене кохає. –  Де ця наволоч?

Коли я підійшов, він вже прийшов до тями. Люди Марка зв’язали йому руки. Він сидів з дикою посмішкою на обличчі, яку в моменті я захотів збити. І я не втримався. З усієї сили я поцілив йому в обличчя. Він не очікував такого, та завалився на бік.

• А тепер Соєр, я тебе слухаю! – мені знадобилося дуже багато сил, аби стриматися і не вбити його відразу. – І раджу казати всю правду!
• Мені вже не має чого приховувати, ти ж не відпустиш мене. Що ти хочеш почути?
• Все і з самого початку!
• Ну що ж. Ти сам цього захотів. Пам’ятаєш коли ти тільки но створював компанію, я прийшов до тебе?
• Пам’ятаю. Ти просив вступити з нами в долю.
• А що ти мені відповів? – він посміхається.
• Соєр, я сказав ні. Тому що ти не надійна людина! І як показала практика, я зробив все вірно.
• Ти не знаєш одного. Коли ти відмовив мені, я був на грані розпачу, мені терміново потрібні були гроші. Я намагався відкрити свій бізнес, і він був не вдалим. Впливові люди закрили мене, і я винен був їм велику суму.
• Так, а я тут до чого? – злість тільки більше наростала в мені.
• Я вважав тебе другом! – він почав кричати. – Я прийшов до тебе за допомогою. А ти виставив мене за двері.
• По-перше, ти ні словом не обмовився, в яку халепу вліз. Я знав, що ти намагаєшся відкрити бізнес, і я знав що щось пішло не так, але ти ні слова не сказав що! І по-друге, чому я мав наражати себе і Алекса на небезпеку? Чому я мав ставити під загрозу свою справу? Тому що ти так захотів? О ні! Ти кажеш, що вважав нас друзями, так от друзі так не поступають. Ти і тільки ти винен в тому, що з тобою сталося. Ти гадаєш я не знав, чим ти займався і як вийшли на тебе ті люди? Знав! Соєр я знав, але я попереджав тебе, ще після смерті Білі. Я попереджав тебе, що не лізтиму в це, не повʼязуватиму життя з збутом, виготовленням чи ще чимось! Мені вистачило однієї смерті!
• Чому ти не зупинив мене? Тому що Алекс був важливіший за мене! – він засміявся. – Нехай буде так, я не маю бажання розмусолювати це.
• Тоді давай далі! Як ти потрапив в осередок наркотиків і продажу людей?
• Коли в мене нічого не вийшло, мені треба було десь брати гроші на повернення боргу. Я зв’язався з одним із них і попросив роботу, а далі воно якось саме налагодилось. Я відкрив бар, який ти так успішно спалив, і працював далі з ними. – на його обличчі не було жодних емоцій, мене  так сильно це бісило. – А потім, я побачив як в тебе все йде в гору, все легально і красиво. І мене це бісило. Дуже бісило.
• Та мені байдуже, що тебе бісить! – Я так сильно стискав пістолет, що руки по біліли. – До чого тут Джина? Навіщо ти знущався з неї?
• Ох Джина. Моя люба. -  ледь втримався, аби не вирвати йому язика. - Вона стала останньою краплею. Коли вона тільки прийшла до мене працювати, я закохався в неї. Я марив нею. Намагався усілякими способами звернути її увагу на себе. Аж в один вечір побачив вас двох. Ви воркували наче голубки, і я зненавидів тебе, ще дужче. Тоді ви були втрьох. Ти, Стеф і вона. Вона так на тебе дивилася, я б віддав усе, аби вона хоч раз так подивилася на мене.  Я хотів щоб ви страждали обидва. Звісно в моїх планах не було залишити тебе живим. Але сталося як сталося. Я спостерігав як ви страждаєте обидва, і я насолоджувався цим. А коли вона погодилась вийти за мене, я знав що тебе ця новина знищить. Я так хотів, щоб вона покохала мене.