ДЖИНА

ДЖИНА

Сьогодні день мого весілля, я так і не обрала сукню, не обрала зачіску, я не обрала нічого, що повинна робити наречена. В кімнаті перед мною висіло три сукні, я не глядячи на них, взяла першу яка попала під руку.  Через 15 хвилин прийшли перукарі і візажисти, всі питали моїх побажань, але їх не було. Тому я виглядала так, як вони мене бачили.

Після довгих підготувань я подивилась в дзеркало. Мені було боляче, я була гарна, насправді дуже гарна. Сукня ідеально сіла по фігурі, макіяж і зачіска підкреслювали мене. Але ж я була не щаслива, я виходжу заміж не за того чоловіка.  До мене підійшла Лія, вона плакала, мені було боляче бачити її сльози.

• Люба, ти чого плачеш? – я сіла біля неї.
• Я не хочу аби ти виходила за нього. – Вона обійняла мене.
• Не думай про це. Головне, що ти будеш у безпеці. А це для нас головне. Я з усім впораюсь.
• Але ж ти ні. Ти не будеш поруч. – Вона намагається стримати сльози. – Джи, ти одна залишилась в мене.
• Лія, Марк буде оберігати тебе, до поки я не зможу бути поруч. Він зробить усе, аби ти була в безпеці, ми з ним потурбувались про все, ти не маєш боятися, тому що все буде добре.

                  Я міцно притиснула її, вона зовсім не хотіла відпускати мене, але Соєр не дав нам по бути удвох. Він з’явився на порозі моєї кімнати, з квітами в руках. Букет нареченої.

• Я приніс тобі останній штрих. – він простягнув мені букет.
• Лія, ти також одягнись, твоя сукня готова. – Він навіть не подивився на неї.

Вона його дуже боялась, тому покірно пішла до дверей та пішла одягатися. Він стояв і дивився на мене. Не зводячи погляду. Мені не приємний його погляд, не приємно усе що пов’язано з ним. Соєр вдягнув смокінг чорного кольору, він був щасливий від своєї перемоги над мною. Але знав би він, якою сволотою я можу бути. Зараз мене стримує лише Лія, але тільки но її не буде в цьому будинку, я покажу йому справжню дружину.

• Ти дуже гарна. Я не сумнівався, що тобі піддійте сукня, я так часто представляв тебе з білою фатою, під вінцем поруч зі мною. – та він геть одержимий. Йому явно треба лікуватися. – Сьогодні здійсниться моє бажання. Ти станеш Джина Родарі, моя Джина Родарі.

                  Я не промовила жодного слова. Соєр підійшов поцілував мене у плече. Все моє тіло збунтувалося, я не хотіла його дотиків, і тим паче відчувати його вуста на своїй шкірі. Я мріяла щоб цей день швидше закінчився.

• Я чекатиму тебе біля вівтаря. – він зібрався йти, але різко зупинився. – До речі я зробив тобі весільний подарунок, серед гостей Дарина і Міра.

                  Двері тихо зачинилися. Дівчата. Ми не спілкувалися увесь цей час. Я навіть не пояснила чому зникла. Я змінила номер, змінила усі соціальні мережі, вони навіть не могли мені зателефонувати. Яка ж я подруга після цього. На очах знов виступили сльози. Як же мені набридло плакати. Я починаю злитися, аби тримати себе в руках.

До мене повернулась Лія, вона була в дуже гарному вбранні, але така сама сумна як і я. Взявши свій весільний букет, ми направилися до низу. Коли я спустилась, я побачила кількість людей. Здавалося він запросив пів міста, хоча я розумію що більша частина це охорона. Серед всіх цих поглядів, я зустріла рідний. Марк. В його очах палає лють. Він намагався пройти до мене, але його не пустили. Я просто кивнула йому головою, аби він нічого не робив зайвого.

Ми приготувалися виходити до гостей. Підлогу устилала червона доріжка (ненавиджу червоний), всюди стояли білі троянди, такі самі як і у весільному букеті. Бридко, дуже бридко. Лія крокує поруч, грає якась пісня, але я не чую слів, я не чую нічого окрім свого серця. Соєр стоїть біля арки, він посміхається, і я розумію, що я маю хоча б спробувати трохи посміхнутися. Моя посмішка викликає біль, нестерпний біль, десь в середині себе я кричу, так голосно, що всі мої думки затихають, як шкода що цей крик в середині, лише в моїй голові. Я підхожу до Соєра, він бере мене за руку, я чую як голос збоку щось каже, але я не слухаю, не хочу слухати.

• Джина, чи згодні ви стати дружиною для Соєра? – чоловік в рясі доторкнувся до мого плеча.
• Так. – Яд. Цей яд вилився з моїх вуст.
• Соєр, чи згодні ви взя…. – Соєр перебив його.
• Так, я згоден.

Ці слова я боялась почути до неможливості. Назад шляху не має. Соєр підійшов до мене, я розуміла що прозвучать слова « і ви можете поцілувати наречену», і я не могла цього уникнути. Соєр обіймає мене і цілує. З усіх своїх сил я трималась, аби не відштовхнути його. Всі почали кричати від радощів, а я робила щасливий вигляд, аби тільки не плакати. Я не могла більше плакати, я не могла більше показувати йому свої слабкості.

Вечір продовжувався, люди вітали нас, дарували дорогі подарунки. Увесь двір був величезним танцювальним майданчиком, гості ділилися на два типи: ті хто танцює та ті хто добре нажирається. Я ж чекала зовсім іншого. Чекала поки нам принесуть документи, на удочеріння. Як тільки я їх підпишу, Марк одразу забере Лію.

Хтось із гостей, почав кричати про танець молодят, ще один виклик для мене. Допоки ми танцювали, я увесь час слідкувала де знаходиться Лія. Щоб вона була в полі мого зору. Соєр бачив, що я відсторонена.

• Люба, зараз ми до танцюємо і підемо підписувати документи, не хвилюйся, я виконаю угоду нашої домовленості.
• Значить Лія піде з нами.
• Як по бажаєш кохана.