ЛУКА

ЛУКА

                  Я прокинувся в холодному ліжку, Джини вже не було поруч. Було зрозуміло, що вона навмисне пішла поки я спав, адже інакше я б її не відпустив. Я б не зміг відпустити її. Вона моє кохання, моя душа. А зараз, тут без неї я відчуваю лише порожнечу. Порожнечу приреченого життя.

                  В мене не вистачало сил, навіть підвестись із ліжка. Хотілось закутатись в простирадла, вони все ще пахнуть її парфумами. І я лежав, в голові не було жодних думок, жодних планів. Не було нічого, я просто лежав. Так довго, що почало світати. Перші промені проникли до кімнати, почали сліпити мене. Я дратувався, я так сильно почав злитися, що підскочив з місця, зірвав ці кляті штори, зніс все з столу, розбив усі вази з квітами. По руці сочилась кров, але мені було абсолютно байдуже, мені потрібно вилити всю цю біль і злість. Я зупинився коли зрозумів, що починаю плакати. Сльози… Їх було так багато, я так не плакав від тоді як померла бабуся. А зараз заливаюсь в істериці.

                  Мені кортіло знищити цей будинок, кортіло знищити все що я маю, адже без Джини все втрачає сенс. Я так сильно її кохаю і не навиджу за її добре серце. І здавалось, що я ніколи не побачу її, здавалось, що вона була примарою, гарним сном, який скінчився.

                  Щось в мить перемкнулось в мені. Я швидко вдівся, з руки все так само сочилась кров, але я просто замотав її якимось рушником. Вскочив в авто і поїхав. Поїхав до неї. Поїхав шукати її. Я не знав адресу, адже вона розумна, вона б ніколи не оформила будинок на себе, якщо б хотіла аби її не знайшли. Я дістав телефон, швидко набрав номер Марка.

                  Гудки… одні чортові гудки.

• Лука!?
• Марк, де живе Джина?
• І тоді добрий ранок. Навіщо тобі її адреса? – він засмучений? Невже я не встиг?
• Я повинен зупинити її…  – я замовчав. – Я повинен повернути її. Марк вона не має жертвувати собою.
• Лука… – чому він мовчить? – її немає вдома.
• Як це не має в дома? А де ж вона?
• Вона поїхала до Соєра. Вона поїхала туди з речами.

Стукіт, я чую стукіт свого серця у вухах. Вона поїхала. Вона мать його поїхала. Я не встиг. Я НЕ ВСТИГ. Різко вдаряю по тормозам, ззаду сигналять автомобілі, а я застиг. Нічого не цікавило мене, нічого не чув.

• Я не встиг. – тихо сказав і впав головою на руль.
• Послухай мене. – голос Марка просочився крізь паніку. – Я знаю коли буде весілля. Я також не хочу аби вона страждала. Приїзди в офіс, можливо разом ми щось вигадаємо.
• Чому?
• Що чому? – Він не розумів мене. Навіть я не розумів себе.
• Ти її кохаєш? – питання вирвалось саме.
• Так… - І тиша. Чи то він мовчить, чи то я не чую більше. – Лука, я її кохаю, але не так як ти. Вона моя родина. Чуєш мене? Родина.
• Так. Родина. – Відчув я полегшення? Неймовірне. – Я буду за 20 хвилин.

                  Я поклав слухавку. І чомусь на душі в той момент стало так тепло. Родина. Це слово багато значить для мене. Адже родина – найважливіша цінність. Цінність яку я боюсь втратити. Я втратив батьків, її я не хочу втрачати.

                  За 20 хвилин я стояв на порозі офісу Марка. Зайшов спокійно, аби не розлякати людей. Рука досі перемотана рушником, але я забув про це. Марк звісно вже чекав мене в кабінеті. Лише коли я йшов коридором, я зрозумів, що мій телефон безперервно вібрує в кишені. Діставши, бачу купу пропущених, від Алекса і від Валенсо. Останній від Валенсо. Йому я і вирішую набрати.

• Сер. З вами все гаразд?
• Так Валенсо. Що трапилося? – мій голос вже прийшов в норму.
• Алекс шукає вас з самого ранку. Він хвилюється.
• Чорт. Зараз йому зателефоную, дякую.

Я відбився, дійшов до кабінету, і набрав номер Алекса. Чую як з кабінету доноситься дзвінок, дуже підозріло знайомий. Заходжу і бачу перед собою Алекса і Марка. Він стоїть і пропалює мене поглядом. Він стурбований. Дуже стурбований.

• Алекс, я знаю що остання сволота. Знаю що ти хвилюєшся, будь ласка не кажи нічого.

                  Він дивився на мене з злобою і розчаруванням в очах. Усе наше життя ми оберігаємо один одного, а зараз я змушую увесь час його нервувати. І мені боляче від цього, так само як боляче йому.

                  Алекс не тороплячись підійшов до мене, зупинився і просто дивився мені в очі. А потім просто заїхав мені в обличчя з усієї сили. Я відсахнувся, зовсім трохи, але йому цього було достатньо. Він стояв і дивився на мене. Я доторкнувся до вуст, він трохи розбив їх. Цівка крові залишилась на моїх пальцях.

• Заслужив. – Я не тримав зла на нього. Він усе зробив вірно.
• А тепер візьми себе в руки і сядь. – Він не сказав, а проричав на мене. – до вас обох маю пропозицію.

Алекс перевів погляд на мою руку, в його очах промайнуло співчуття, але швидко змінилось гнівом, він підійшов до дверей і когось по кликав. За пів хвилини зайшов чоловік з аптечкою.