ДЖИНА

Я ніколи не забуду його руки. Ніколи не забуду його чарівні очі. Я дивлюся в них і здається, що в них я бачу увесь свій світ. Тільки заради його очей хочеться жити. Так, мені хочеться жити. Я вже давно не мала такої жаги до життя. Він робить мене кращою, сильнішою, витривалішою. Кожного разу коли я думаю про нього, я бачу наше життя, нашу родину, діточок. Він пробуджує в мені жагу до боротьби.

Ми довго і мовчки лежали, я милувалася його чарівним обличчям, торкалась його ніжної шкіри, крутила пасма кудрявого волосся. Він нарешті розслабився. Йому це було потрібно, нажаль я сильно змусила його страждати. Я не могла бути такою спокійною, я знала, що мені треба йти. Я маю залишити його. Залишити до поки нам не довелося прощатися. Мені не віриться, що це наша остання зустріч, не віриться, що я дійсно його покину. Але я мушу. Я мушу розповісти все Тілі та Марку, вони моя родина і вони мають право знати.

Я тихо підвелася з ліжка, залишила легкий цілунок на його вустах. Вийшла до вітальні, та вирішила, що не гарно тікати не залишивши нічого після себе. На кухні на холодильнику висіла дошка для заміток. Я вирішила закарбувати там себе.

« Ти моє єдине неперевершене кохання. Пам’ятай мене.»

Я тихо вийшла, ще раз пройшлась територією, пройшла до троянди. Вона завжди викликала в мене захват, мені кортіло ще раз її побачити, її та безкрайнє море, яке відкривалось з обриву.

                  Кожна хвилина була важлива, адже Лука міг проснутися і зупинити мене. А цього я не могла допустити. Я сіла в авто і що сили стиснувши кермо, в останнє подивилась на маєток. На маєток де я залишаю свою душу і своє кохання.

                  Коли я дісталась до дому, Марк і Тілі не знаходили собі місця. Вони обидва налякані, розгублені і схвильовані. Я дуже по любила цих двох, тому мені зовсім не хотілось залишати їх в такому стані.

                  Тілі помітила мене першою, вона кинулась до мене та обняла. Я відчуваю як вона тремтить. Дівчина від якої завжди лине сила, впевненість і стійкість, не може стримати своїх емоцій. Вона змінилась… Ні, ми всі дуже змінилися. Ми дуже багато значили один для одного. Ми любили один одного і тому змінювались, адже від любові люди розквітають. Я обійняла її так міцно як тільки могла.

• Джи… Що трапилось? Де Лія? – Голос Тілі був обережний і лагідний. – Чому він її не відпустив?
• Тому що йому потрібна я. – я сіла на стілець і опустила голову на руки. – Я виходжу за нього заміж…

Тиша… Мертва тиша повисла між нами. Вони не могли повірити в те, що я щойно сказала. Та що вони, адже я і сама не хотіла вірити.

• Що… Що ти щойно сказала? – Марк збентежений.
• Я виходжу заміж за Соєра.
• Чому? – Тілі знала мене краще за всіх, тому з очей покотилися сльози. – Це його умова?
• Так. Його умова аби відпустити Лію. – Я піднялась і пройшла до вікна. – Якщо я не повернусь завтра о 7:00 ранку, невідомо що він з нею зробить.
• Джина, ми маємо щось вигадати. – Марк міряє кроками кімнату. – Ти не можеш так загубити своє життя.
• Вже занадто пізно. – Я підійшла до нього, він заключив мене в обіймах. – Я не маю іншого вибору. Вона занадто мала аби переносити такі страждання. – Сльози зрадницькі підступали. – Будь ласка, давайте проведемо вечір разом.

                  Вони більше не сперечалися, Тілі достала келихи налила нам усім вина, я швидко приготувала пасту, і ми сіли за стіл як одна дружня родина. Ми мовчали, адже не було слів які б зараз нас втішили. Після вечері, ще деякий час ми сиділи разом. Тілі згадувала як ми вперше познайомились, як в нас не склались стосунки, і ці спогади визвали в нас купу сміху та тепла. Марк увесь час не зводив очей з неї. Здається він почав розуміти, що закохується в неї, з кожним її словом.

                  На моєму серці ставало тепло, вона не залишиться сама. Тепер він буде завжди поруч. Думки про те, що мене не буде поруч з ними витягли мене в реальність. Я зрозуміла, що час збирати речі, часу то залишилось зовсім мало. Я підвелась, обійняла кожного з них і пішла до своєї кімнати.

                  В душі повна порожнеча. Здавалось, що я вже звикла до самотності, звикла що доля кидає мене у вогнище страждань. Але чомусь зараз мені було болючіше за все. І єдине про що я могла думати, так як зберегти життя Лії. В мене був план, і ним я повинна поділитися з Марком, адже він єдина людина якій Лія зможе довіритися.

                  Зранку Марк допоміг скласти речі в авто, ми попрощалися на порозі нашого з Тілі будинку, і я поїхала до Соєра. Коли машина віддалялась, я трималась аби не дивитися в дзеркало заднього виду, біль розривав мене на шматки. Я так боялась не встигнути, що летіла на скаженій швидкості. Рівно о 7:00 годині я стояла біля воріт його будинку. Він вже чекав на мене. Охорона запустила мене, я вискочила з авто і направилась до будинку. Коли я зайшла, Соєр сидів у вітальні і дивився на мене.

• Де Лія? – Мій голос злий і змучений.
• Вона спить в гостьовій кімнаті.

Мене провела покоївка до гостьової, я обережно відкрила двері, і помітила як Лія замоталась в ковдру та притиснулась до самої стіни яка була біля ліжка. Вона тихо спала і будити мені її не хотілось. Я повернулась до Соєра.

• Що буде далі? – я сіла в крісло подалі від нього.
• Джина, Далі буде наше весілля. – Яка ж бридка в нього посмішка. – Через два дні буде наше весілля. Я гадаю ти не сильно засмутишся, якщо ми не покличемо твоїх друзів на наше свято.
• Мені байдуже. Єдиний кого ти покличеш буде Марк. До весілля я займу кімнату разом з Лією.
• Як скажеш. Не гоже до весілля нареченим спати в одному ліжку. Але після весілля все буде як треба. Як належить подружжю. А чому Марка?
• Після того як я підпишу документи, він забере Лію. Я сумніваюсь, що вона тобі потрібна. –Я піднялась і хотіла вже піти, бо не могла бачити його бридке обличчя.
• Зачекай Джи… –  Він підвівся і підійшов ззаду. – Я обрав для тебе декілька варіантів суконь, обери ту яка подобається.
• Як скажеш. Я можу тепер піти відпочити?
• Звісно. – прошепотів мені на вухо. – відчувай себе як удома.