ЛУКА

Алекс відстежив місце знаходження Соєра. Ми всі разом вирушили туди. Я всю дорогу намагався додзвонитися до Джи. Вона наче навмисно не відповідала, а я божеволів. Божеволів настільки, що моє дихання збивалось, серце гупало у вухах. Контроль закінчувався з кожною секундою. Якщо він щось з нею зробить я не стану жити. Я не зможу жити без неї, більше ніколи не зможу пробачити собі, що не врятував її.

• Лука, ми приїхали. – Алекс зупинив авто. – Тут тільки Марк.

Я вискочив з авто, і побачив як Марк проводить поглядом, свою ж автівку. Коли я опинився поруч на ньому не було обличчя, він був засмучений, розлючений і в роздумах.

• Марк, де вона? – в моєму голосі не було ворожості.
• Поїхала, щойно.
• Куди? Що трапилось? На тобі обличчя немає.
• Я не знаю Лука. Вона попросила трохи часу. Не змогла розповісти одразу. – Він геть не в собі, він хвилюється за неї. – Я знаю про вас.
• Вона … –  мені стало трохи не по собі. – вона розповіла тобі?
• Так… я гадаю, що зараз ти їй потрібен. Не гай часу скоро вона далеко від’їде і ти її не знайдеш.

Я кинувся до авто, Алекс все зрозумів, віддав мені ключі і відійшов у бік. Зірвався з місця, почав наздоганяти її, але вирішив просто їхати за нею, та дочекатися поки вона зупиниться. Вона летіла по дорозі, і моє серце розривалось від болю за неї. Що такого трапилось, що вона так швидко поїхала? 

                  Через тридцять хвилин вона зупинилась. Я був здивований, вона приїхала до маєтку. Зупинила авто, обережно вийшла, стала біля воріт і не наважувалась зайти. В неї був ключ, як тільки я привіз її до дому, Валенсо зробив усі дублікати для неї. Вона просто не наважувалась.  Я вийшов і пішов до неї, вона була така сконцентрована, що навіть не помітила мене. Її обличчя не випромінювало жодних емоцій, вона просто дивилась на паркан.

• Джина….
• Ти знайшов мене… – вона обернулась і посмішка торкнулась її обличчя. – Як ти дізнався?
• Я їхав за тобою усю дорогу.
• Покажеш як тут все змінилось?
• Звісно.

Ми увійшли на подвір’я, яке не змінилось зовсім, вона наче трохи розслабилась, але все так же мовчала. Я провів її будинком, вона обдивилась кожну кімнату, кожну зміну. Вона помічала усе. Цей будинок був відображенням її бажання. Вона ходила, а я ходив за нею. Їй закортіло вийти до саду я по слідував за нею. Ми сіли на траву, на те місце де колись вона зізналась, що кохає мене. Джина дивилась в далечінь і просто тихо дихала. Я так сильно за нею скучив, що готовий спостерігати за нею вічність.

Мені було дуже страшно щось питати її, чи виясняти стосунки. Я хотів просто по бути поруч з нею. Несподівано для мене, вона підсунулась і поклала свою голову на моє плече. Моє дихання збилось, серце почало битися в такт її. А вона тихо лежала і мовчала, її плечі стали більш легкими, напруження покинуло її. На мить… Лише на одну мить, мені здалося, що всіх цих років не було, що увесь цей жах був сном, але це не так.

• Джи, поговори зі мною. – вона трохи насупилась, наче готувалась сказати, щось дуже важливе. – будь ласка, я хочу допомогти тобі.
• Ти не зможеш…  – її голос такий зламаний, такий слабкий. – Ніхто не зможе мені допомогти.
• Чому? – Я наважився обійняти її.
• Пам’ятаєш я сказала тобі, що перше в що я закохалась – очі, твої чарівні очі?
• Я пам’ятаю кожне твоє слово, кохана.
• Увесь цей час я бачила їх. У моїх снах, ти приходив до мене кожну ніч, і я закохувалась все більше і більше. – Я відчув як вона посміхнулась. – Все що я коли небудь хотіла – бути з тобою. Створити родину, велику родину, в якій ти будеш щасливим чоловіком і батьком.
• У нас все ще по переду. Тільки дозволь бути поруч…
• Вибач мене… але ні. Я виходжу заміж.

Мене кинуло в холод, я не міг по ворухнутись, не міг вдихнути повітря. Я не міг повірити в те, що вона говорить. Навіщо вона тут? Навіщо приїхала на наше місце і обіймає мене?

• Джина, що… За кого?
• Соєр…
• Ні. Ні! Ні! – Я відпустив її і підвівся на ноги. – Ти геть з глузду з’їхала? Який Соєр, Джина?
• Я повинна…
• Кому ти повинна? Що він зробив? – я перейшов на крик.
• Лука. – Вона підняла очі повні розпачу і сліз. – Це єдиний вихід. – Ще трохи і вона заплаче.
• Вихід від чого? – Я впав на коліна перед нею. – Будь ласка не роби цього. Ми все вирішим…

Одним рухом вона зупинила мене. Її рука торкнулась моєї щоки. Така ніжна і тепла. Вона тримала мене, і не відводила очей від мого обличчя. Що вона робить з нами?.

• Послухай мене Лука. – я бачу як їй боляче. – Від цього рішення залежить життя дитини. Не твоє і не моє. Я не можу її покинути. Вона занадто багато втратила.
• Ти про Лію?
• Так… Вона занадто довго в них. І кожен наш невірний крок – її страждання. Я не можу з нею так вчинити.
• Ти готова відати своє життя за неї? – Я спитав але знав відповідь.
• Так. Я готова віддати усе, аби врятувати її від такої долі. Хіба б ти не вчинив так само, заради дитини яку любиш?
• Звісно вчинив би. – Мені було боляче, від того як вона страждає. – Джина я так тебе кохаю.