ДЖИНА

ДЖИНА

Я бігла по офісу в пошуках Марка, мені кортіло розповісти все йому. Все що я дізналась. І часу було обмаль. Нарешті біля одного з приміщень він спілкувався з якимось чоловіком. Побачивши мене він обірвав розмову і швидкими кроками попрямував до мене.

• Марк, я знаю де діти. – я задихалась від бігу та хвилювання. –  Я знаю де може бути Лія.
• Що мені робити? – він не гаяв часу на допит.
• Збери людей, чим більше тим краще, те приміщення повне охорони, я не знаю як сильно вони озброєні, ми повинні бути готові до всього.
• Скільки часу я маю?
• Годину, можливо трохи більше. Ми повинні зробити все сьогодні, я не хочу аби вона була там довше.

Марк пішов, я вся тремтіла від напруги, моя дівчинка у них, я повинна скоріше її забрати до дому. Вона не заслуговує на такі страждання. Через 40 хвилин Марк був готовий їхати. Я зібрала все що мені було потрібно. Знайшла жилет, два пістолети, декілька магазинів з патронами. Я не боялась за своє життя, якщо чесно я навіть про це не думала в той момент. Я бачила ціль і не бачила перепон до неї.

• Джина, ти не їдеш з нами! – Марк зупинив мене біля автівки. – Ти повинна бути в безпеці.
• Я їду, і це не обговорюється! – мене обурила його зневіра.
• Ти розумієш, що це небезпечно? Ти повинна бути в безпеці, я відповідаю за тебе головою!
• Марк, перед ким?
• Перед собою! – крикнув він. – Я не можу втрачати постійно близьких людей!
• Марк… – я підійшла ближче. – Я обіцяю тобі, що ти не втратиш мене, даю тобі слово. Я добре підготовлена, я зможу захистити себе. Я маю бути там. Я маю бути поруч з Лією і поруч з тобою.
• Ти ріжеш без ножа Джина!

Як би він не сперечався зі мною, я б знайшла вихід як туди поїхати. Коли ми приїхали, Марк розділив усіх по парах і відправив кожного на свою ділянку, мене взяв з собою, я розумію навіщо, аби наглядати за мною. Я не стала нічого казати, не час для зʼясування стосунків. В нас одна ціль і ми повинні її досягти.

Всі тихо прокралися до будинку, жодного звуку, наче привиди. Так вийшло, що ми з Марком перші знайшли кімнату де тримали дітей. Марк нарахував сім охоронців в середині.

• Я йду перший, ти прикриваєш спину, не ризикуй тільки! Все роби обережно.
• Не хвилюйся, я тебе прикрию.

Марк залетів до кімнати, почалась перестрілка, перше що прийшло мені в голову, це страх зачепити дітей. Я не тільки прикривала спину Марку, але й ховала дітей , щоб їх не зачепило. В бік однієї дівчини пролунав вистріл, я вхопила її та потягнула на себе, але куля зачепила трохи руку. Кров почала сочитися через одяг, але адреналін був в крові, я не відчувала болю.

На звуки вистрілів, зʼявилось ще 6 чоловік, Марк відбивав удари їх усіх. Але він не помітив одного. Я не задумуючись вистрілила в нього. Я не хотіла його вбивати. Тому поцілила в ногу, підбігла вибила з рук пістолет, та одним ударом лишила свідомості. Допоки я з ним розбиралась, хлопці вже були з нами, вони розібрались з іншими. Двох вони затримали, тих що сиділи в кабінетах. Зважаючи на те що одного я підстрелила в нас було троє, аби дізнатися більше інформації. Тільки но вистріли перестали лунати. Я побігла збирати дітей. Перевіряти всі цілі чи ні. Коли я підходила до дівчат, я сподівалась що це буду Лія. Але її не було серед них. Страх наповнив моє серце.

• Марк, її тут немає. – мій голос тремтів.

З моїх очей покотилися сльози. До мене притискалась дівчинка вона вся тремтіла, а я разом з нею. Вона налякана, коли він підходив ближче, вона притискалася сильніше. Я показала Марку жестом не підходити, дітям треба час.

• Нехай підженуть автобус до дверей, негайно!

Доки Марк все організовував, я зібрала всіх дітей, в цьому пеклі було 10 дівчат та 4 хлопчики. Вони налякані, майже не розмовляють, притискаються один до одного. Ніхто з них нам не довіряє, і я їх розумію, над ними знущались такі ж люди з виду як і ми.

Я по троху перевела дітей до автобусу, ми вирішили відвести їх всіх до лікарні, нам потрібно знати що з ними все гаразд. До лікарні приїхала поліція, ніхто з дітей не розповів про вбивства які нам довелося вчинити. Всі вони сказала що втекли, а ми їх знайшли на дорозі. Ми допомогли звʼязатися з їх батьками, і на моє щастя всі їх батьки зʼявилися на протязі години. Коли я побачила що діти в безпеці, я могла спокійно їхати з відти. Коли я йшла до виходу з лікарні хтось покликав мене.

• Вибачте будь ласка. – я повернулась і трохи застигла.
• Щось трапилось?

Хлопчик підійшов до мене, та обійняв. Він зовсім маленький, я присіла і дала йому можливість обійняти мене зручніше.

• Дякую вам, якщо б не ви, вони б мабуть нас вбили. – він зовсім дитина, а розуміє такі жорстокі речі. – Ви наша фея хрещена.
• Сонечко все гаразд, це найменше що я могла зробити. Підкажи мені з вами була дівчинка на імʼя Лія?
• Так була, її забрали від нас вчора.
• Дякую тобі.