ДЖИНА

ДЖИНА

Прощатися було дуже складно, я не знала коли ми зустрінемося, і чи зустрінемося взагалі. Але мені час повертатися до реальності, час продовжувати втілювати свої плани. Якщо я зараз зупинюсь і порину в депресію, то ніколи не досягну того, що прагну більше за усе.

Завдяки рекламі, та хорошим відгукам до нашого закладу, поступово почали приходити впливові люди, деякі приводили своїх дітлахів, а деякі бажали бути в змозі самостійно себе захистити. Звісно я не відмовляла нікому, їх гарне ставлення до мене залог мого успіху. З кожним днем, тижнем, місяцем я все більше поринала в той світ з якого так тікала. Я знала всіх хто керує містом в тіні, хто чим займається і в кого які звʼязки, Тілі допомагала мені в цьому, вона ремонтувала всі їх автівки. Так вийшло, коли люди приходили до мене на зайняття, в перервах ми спілкувалися, а я підмічала усе. Я їм рекомендувала її як кращого спеціаліста в своїй справі, і 9 з 10 зверталися до неї. Мене обожнювали, як тренера, як подругу, та як людину. Насправді я досить добре ставлюся майже до всіх, окрім тих хто відноситься до продажу наркотиків і дітей.

Одного дня дівчина яка займалася в мене тричі на тиждень, не прийшла на заняття. Телефон мовчав, ні вона ні батьки не відповідали, мене це і здивувало і налякало одночасно. В мені сиділа тривога, якої я ніяк не могла позбутися. Я точно знала, що з ними щось трапилось. Моя інтуїція ніколи не підводила мене. Не витримавши,  вирішила поїхати перевірити як вони, я добре знала адреси кожного хто займався в мене. Коли вони заповнювали анкети вони обовʼязково вказували адресу. Коли  вийшла з кабінету, наткнулась на Тілі. Вона як раз йшла до мене.

• Тілі, ти не хочеш поїхати зі мною? Мені чомусь не спокійно, Лія сьогодні не прийшла на тренування і ні вона ні батьки не відповідають мені.
• 10 хвилин і я готова. – Тілі навіть не думала.

Я чекала в авто, чомусь все в середині мене палало поганим передчуттям. Лія дуже особлива дівчина, вона дуже схожа на мене характером і світобаченням. Ми знайшли з нею спільну мову відразу, з першого зайняття. А батьки були безмежно задоволені, адже Лія не могла знайти себе в цьому світі, а тут в неї почало все виходити майже с першого дня. Вона з нетерпінням чекала кожного тренування, а я чекала її. З нею я відпочивала, тренування проходила не помітно. Мені хотілось навчити її всьому, тому що вмію я.

Ми з Тілі летіли до них до дому, я перевищувала швидкість бо з кожною хвилиною я хвилювалася більше і більше. Я не хотіла, аби вона постраждала. Її батьки дуже впливові люди, а таких як вони, на кожному кроці спіткає небезпека.

• Джи, будь ласка трохи повільніше, ще трохи і ми злетимо з дороги. – Тілі тривожив мій стан. Я майже не контролювала себе.
• Я не можу, Тілі щось не так. Я вся палаю, все в мені кричить від хвилювання. – Мене обдавало холодом і жаром одночасно.
• Гаразд, ми майже  на місці, за поворотом перший будинок.

Ми повернули і я відразу зрозуміла що діло дрянь. Ворота відкриті, біля воріт лежить тіло охоронця.

• Тілі, викликай поліцію і швидку негайно. – я закричала, навіть не підозрюючи як вискочила з машини.

Поки вона викликала, я полетіла в будинок. На першому поверсі, лежав батько Лії, він був увесь в крові, я перевірила пульс, він відсутній. Я побігла шукати Лію, її ніде не було, паніка розходилась по мені. Я бігала по будинку наче навіжена, я намагалася знайти хоч когось. Коли я спустилась на перший поверх, щось на задньому дворі привернуло мою увагу. Я вибігла і побачила мати Лії, вона ще дихала, вона була при тямі, але сильно поранена. Я почала зупиняти кровотечу, вона увесь час намагалась щось сказати, але їй було дуже важко. Я закрила її рану, намагаючись зупинити кровотечу. Перш ніж приїхала поліція і швидка, приїхала охорона, одним з них був чоловік який привозив до мене Лію на заняття. Він опинився біля мене, а я навіть не встигла зреагувати, я була занадто сконцентрована на зупиненні кровотечі.

• Що трапилося Джина? Чому ви тут? – він задихається.
• Лії не було на заняттях, я приїхала а тут…

Він мовчки дивився на господарку. В його очах був страх і в той же час злість. Вона вхопила мене за руку, дивилася в очі і з останніх сил казала:

• Знайди мою доньку, прошу тебе знайди її. – вона почала задихатися, говорити стало ще важче.
• Я знайду, обіцяю я знайду її.

На моїх очах виступили сльози, я зрозуміла що той хто це зробив, забрав Лію, бідна дівчина їй усього 13 років, а вона повинна буде пережити все це.

• Марк, від нині Джина твоя господарка, все що належить нам, від тепер належить їй, допоможи їй…

Вона не змогла договорити, нажаль ми приїхали запізно, вона вже втратила забагато крові. З моїх очей полилися сльози. Я не могла відпустити її, я не могла залишити Лію одну в цьому світі, без батька і без матері, одну невідомо де. Марк торкнувся мого плеча, я підскочила, від болю який я відчула за цю маленьку дівчину я геть забула що він був тут.

• Джина відпусти, її більше з нами немає. – йому боляче. В голосі чується розпач і нестерпний біль.
• Як я дивитимусь їй в очі? Я не змогла врятувати її…

Почуття провини переповнювали мене, я не чула як приїхала поліція, я не чула як біля мене почали ходити лікарі. Марк підвів мене і відвів до Тілі та швидкої, вони дали заспокійливе. Після цього поліція допитувала нас, без підозри, адже вони вже бачили камеру спостереження, і бачили що ми приїхали після того як все трапилось. Ми сиділи до кінця, дочекалися поки заберуть тіла, і поїдуть. Мені треба було побачити всю картину. Все що відбулося.