ЛУКА

ЛУКА

Перший місяць був не стерпний, я зривався на всіх. Іноді здавалося, що ще трохи і всі покинуть мене. Я знав що це не трапиться швидко, але те що кожна наша дія не давала результату, виводило мене із стану рівноваги, а в даному випадку це дуже погано.

З часом я навчився тримати свої почуття в собі коли покидав наш дім, Алекс запропонував варіант при якому всі клани будуть підкорятися мені, і тоді вони не матимуть вибору, вони почнуть шукати Соєра разом зі мною. По троху ми почали викоріняти постачання і продаж наркотиків, ми все більше і більше земель підбирали під себе. Майже усе місто було під моїм контролем. Мер міста почав дихати трохи вільніше, наркодилери тікали, але без успішно, я знайшов кожного з них. Заклад Соєра я стер до пилу, від такого величного закладу залишилися лише згадки, натомість я побудував ще кращий і ще більший. Я афішував це в усіх новинах, я хотів щоб він знав, що я знищу все що йому дороге. Але вийти на його слід все так не вдавалося. Я повністю знищим бої. Навіть саму згадку про них. Ніхто і ніколи не буде так страждати.

Пройшов майже рік, він був таким довгим, я проживав кожен день як в вогні, я не міг не думати про Джину. Я ненавидів себе, її, нас. Але в той же час я кохаю її всім своїм серцем. Я не міг дивитися навіть на інших дівчат, їх не існувало для мене. Все довкола втратило фарби, я бачив світ знов чорно-білим, Алекс знов став хмурим, бо я не маю жодних думок, крім тих, як знищити все довкола. Я чекав день коли я зустріну її. Вона була всюди, спочатку я зупиняв дівчат які здавалося схожі на неї, але потім зрозумів що це лише гра моєї свідомості.

Я сидів в кабінеті, Алекс як завжди увірвався без стуку, а я кожного разу обіцяю вбити його за це.

• Що тобі треба Алекс? – мій голос такий стомлений.
• Хотів дізнатися, що ти будеш робити завтра? – він промовив ці слова з обережністю, знаючи мою реакцію.
• А що я маю робити? – я відірвав очі від паперів.
• Завтра день народження Джи. Тому я і питаю тебе.
• Алекс, хіба вона поруч зі мною? Хіба я можу щось зробити для неї, хіба я взагалі щось можу окрім як готувати їй подарунок, який не зможу подарувати?

Я переходив на крик, голос здавався зовсім чужим, я не впізнавав сам себе. Алекс звісно був не винуватий в цьому, я не повинен був кричати на нього.

• Вибач Алекс, я не маю на тобі зриватися, єдине що я хочу зробити завтра, так це поїхати на маяк. Раптом вона захоче там по бувати, вона дуже любить його, я знаю, впевнений. Якщо бог буде більш прихильний до мене то так і станеться.
• Друже, хочеш я поїду з тобою? Самому буде зовсім паршиво. – Алекс переживав мою біль, разом зі мною.
• Я хочу аби мені було паршиво, я хочу пережити цей жах, адже я винен в тому що її немає поруч. – в горлі знов стоїть ком.
• Ти …
• Алекс, я винен і не треба мене вмовляти в протилежному. Ти їдеш до дому? Можу підкинути тебе.
• Бляха я буду тобі вдячний, мою автівку досі лагодять.

Ми вийшли з офісу, прохолодне повітря вдарило в обличчя, шкірою пробігли дрижаки, такі дрижаки як від доторків Джи, Боже дай мені сили пережити все це. Ми мчалися по нічному місту, аж в моменті нас оточили автівки з усіх сторін, вони притискали нас і мені стало дуже цікаво чиїх це рук діло.

• Алекс, швидко телефонуй Валенсо, але не палися. Не піднімай телефон, постав на гучний звʼязок.

Валенсо як завжди відповів після першого гудка.

• Сєр, я їду за вами, бачу що відбувається.
• Скільки їх? – мій голос холодний наче сталь.
• Сім авто, всі за тоновані, скільки всередині осіб не відомо. 
• Дідько, ти викликав охорону?
• Зустрінуть нас через 3 кілометри. Намагайтеся триматися середини.
• Проблема в тому Валенсо, що вони майже перекрили мені дорогу. Я зупиняюсь, по стараюсь по тягнути час, якщо звісно вони мене не пристрелять.
• Чорт, сер ми скоро будемо.

Алекс відбився, на його обличчі виблискувала злість, він був готовий до усього як і я. Ми з виходили і не з такого вдвох, але зараз все інакше, я занадто ціную його, аби втратити.

• Алекс, пістолет з тобою? – я не повертався на нього.
• Завжди зі мною.
• Це чудово, під сидінням візьми ще один на всяк випадок.

Я зупинився, непомітно вхопив один з пістолетів, вийшов з автівки і чекав доки всі вони зупиняться. Я чекав що зʼявиться той виблядок, але і розумів що він не зовсім ідіот так приїздити.

Їх було 12 чоловік, що мене трохи аж насмішило. Вони хотіли зробити так щоб я опинився один, що надіслав аж 12 людей, боїться все таки.

• Хлопці, що вам від нас потрібно? Невже когось загубили? – мій голос глузливий.
• На твоєму місці я б не шуткував, не те положення.
• А ти не на моєму місці, тому не смій мені такого казати. Що треба ? Питаю останній раз.
• Тобі передає вітання колишні товариш, дякує що ти зруйнував його бізнес.
• І це все? Хай не дякує я ще не скінчив. – я ледь тримався.
• Він передає тобі повідомлення. Якщо ти не зупинишся він пристрелить твою дівку.
• Ти зараз намагаєшся залякати мене? Друже, якщо він до неї хоч пальцем доторкнеться вона йому його зламає. Передай своєму хазяїну, що я прийду по нього, я прийду і відберу все у нього.
• Наша справа попередити, далі вирішувати тобі.