ДЖИНА

ДЖИНА

                  Я сходжу  з розуму, в мене немає жодного бажання, щось робити. Я поїхала до сусіднього міста, яке знаходиться за дві години від Латіна. Чим ближче я буду, тим складніше буде мене знайти. Лука мабуть думає, що я втекла як можна далі, тому маленькі міста його не будуть цікавити. Зняла квартиру біля моря, з вікон видно скали, невеликий пляж, а що саме важливе, так це те що тут мало хто поруч живе, мене ніхто не турбує.

Я змінила номер телефону, і першим кому зателефонувала був Стефано. Я не сказала йому де я, я сказала лише що зі мною усе гаразд, і спитала як Лука. Стеф був дуже збентежений, адже єдине що я просила мені не розповідати, це його реакцію на мій лист. Я не хотіла чути як йому було боляче його читати, адже я це і так розуміла.

Декілька днів, я зовсім не виходила з квартири, мені не було діла ні до чого. Їсти бажання не було, гуляти також, їжа для Тіма в мене завжди була, тому я дала собі час виплакати всі сльози, продумати план на життя. Я хотіла знищити Соєра, але як можна знищити людину, яка на багато впливовіша за мене, правильно стати ще більш впливовішою особою.

Я розуміла, що для початку мені треба відкрити свою справу. Щоб в мене був капітал для початку. Треба знайти всі ці угрупування і влитися в довіру. Я розуміла що не зможу зробити все одна. Мені була потрібна людина, якій я можу довірити усе і навіть своє життя. Цією людиною стане Тілі. Вона була вільна, вона могла робити все що завгодно, і вона хотіла втекти від минулого. Тому я надіслала їй свою нову адресу і чекала коли вона приїде до мене.

Кожен день до поки я була одна, я плакала, я кричала і не зупиняла себе, я так сильно за ним сумувала, мені так кортіло поїхати на наше місце, поїхати на маяк, відчути любов до того місця, мені хотілось кинути все і прочитати всі ті повідомлення що він мені надсилав, але я не могла дозволити цього собі, якщо я зараз здамся, я ніколи не зможу покарати того покидька. Помста, я концентрувала всю свою увагу на помсті, аби тільки не відчувати нічого іншого. Я не мала права так здатися, я дуже хотіла вірити, що коли все скінчиться Лука пробачить мені. Але я боялась що він не зможе стільки чекати.

Коли приїхала Тілі. Ми прийнялися до розробки особистої справи. Єдине що я вміла краще за все, це боксувати. Тому ми прийняли рішення відкрити свою студію боксу, для дітей та дорослих. Завдяки коштам, що я отримала від ставок на себе, та тим що Лука забезпечив мене, ми зняли велике приміщення, облаштували його, розносили реклами по усіх закладах, ми оплачували рекламу в інтернеті. На кожній обкладинці була Тілі, аби не ризикувати, що хтось із хлопців Луки побачить її. По троху до нас почали сходитися люди.

Мені було важко навчати на початку, бо така травма залишається на усе життя, але це мені було потрібно. Спочатку ми не мали популярності, але згодом, до нас почало приїздити все більше і більше людей, ми знайшли приміщення ще більше, відібрали дуже класних тренерів, додали до нашого закладу спортивний клуб, і мали ще більше прибутку. Але єдине що нам не вдавалось це зупинити час.

Пройшов майже рік, з того моменту як я втекла від Луки. Я намагалась не телефонувати часто до Стефано, аби не розбивати собі серце кожного разу. Але сьогодні… сьогодні мій день народження. Стеф телефонував мені, а я застигла наче в кризі.

• Привіт Стеф. – я намагалась не видавати свій сум.
• Джина, люба наша Джина, зі святом тебе.
• Дякую тобі Стеф, я гадала ти не згадаєш, признаюсь я хотіла аби ти не згадав.
• Я ніколи не забуваю таких речей. Як в тебе справи?
• В мене все гаразд, працюю. Розвиваємося, ми стали тепер більшими, люди все більше і більше приходять. Мені це подобається.
• Я дуже радий за тебе. – він трохи замовчав. –  Скажи чому так рідко телефонуєш? Я тебе чимось образив?
• Що ти ні. Я просто не можу… - я замовчала.
• Не можеш? Не можеш не думати про Луку?
• Так, кожного разу мені здається, що моє серце розбивається коли ми говоримо.
• Він також сумує за тобою. Сьогодні поїхав на маяк. Пам’ятаєш, той що ти полюбила? Він поїхав зранку, не знаю чому але він сподівається, що рано чи пізно ти туди приїдеш.
• Божечки, як добре що ти мені сказав, я і справді хотіла приїхати туди. Мені так кортіло побувати там.
• Значить він і справді відчуває тебе. Джи можливо…

Я обірвала його на пів слові, зараз я як ніколи близька до того щоб усе кинути і поїхати до нього.

• Ні, Стеф не продовжуй, ще зарано, я не зробила те що планую. – сльози навернулися на очі.
• Ти мені так і не зізналась, що саме ти плануєш.
• Вибач, але чим менше ти знаєш тим краще, так ти в безпеці.
• Джи, я ніколи не буду в безпеці. Хіба в наш час це можливо, до того ж я допомагаю Луці.
• З чим саме? Хоча ні не кажи мені. Вибач Стеф, мені час бігти в мене заняття з хлопчиками зараз.
• Знайшла собі гарненьких чоловіків?
• Звісно, всім їм не більше 10 років.

Ми по сміялися, Стеф добре знав, що я відчуваю до Луки, пройшло стільки часу, а мої почуття тільки ростуть до нього. Я увесь час терпляче йду до своєї цілі. Але ж це не зменшило моїх страждань, а лише посилило їх. Я дуже вдячна Тілі, що вона поруч, я не знаю як би я справлялась без неї. Вона мій промінчик світла в цій темряві. Вона зайнялась ремонтом автомобілів, як і планувала влаштувалась в чудовий авто салон. Не зважаючи на зайнятість вона увесь час допомагає мені в клубі. Вона займається записами, заволікає нових людей, та спілкується з приводу співпраці. Я намагаюсь як можна менше висовуватися. Ще зарано, ми не досягли навіть 10% задуманого.

• Тілі, ти ж сьогодні вихідна, чому приїхала?
• Бо в тебе день народження. Вітаю тебе до речі, а ще я маю подарунок для тебе.