ЛУКА

ЛУКА

Який нестерпний біль, болить усе тіло, таке відчуття наче голова окремо від усього, в вухах дзвенить, хтось говорить, але я не можу розібрати слів. Ні, вони не просто говорять вони сперечаються. Будь ласка не так гучно, я просив в своїй голову. Чомусь очі відкрити було неймовірно складно, але я прикладав усі зусилля.

• Будь ласка не кричіть. - Говорити було так само тяжко як дихати та ворушитися.
• Боже правий, Лука нарешті. Ми так хвилювалися за тебе. Нарешті ти отямився. – Алекс сів біля ліжка.
• Що трапилось? Чому я в лікарні? – в роті сухо.
• Ти не пам’ятаєш?  - його голос наляканий.

Якісь моменти пролітали в памʼяті, але я не міг зібрати їх до купи. Я памʼятаю початок бою, памʼятаю сильний удар, вистріл і біль.

• Сука, хто в мене стріляв? – мною оволодів жах, я не бачу Джи. – Де Джина? Вона жива?

На зміну болю прийшов страх, мене наче облили холодною водою, я не бачу її не чую, чому так порожньо. Чому усі мовчать? Невже вона мертва? 

• Ви що не чуєте мене? – я намагався кричати, але не міг. –  Де Джина? Що з нею?

Стефано якого я не очікував побачити тут, підсів до мене, в його очах було співчуття, він не міг наважитись говорити, але розумів що ще трохи і я зірвусь, і тоді мене вже не стримати.

-    Друже вона жива. – чому йому так важко даються слова? – В неї невеличке поранення, але вже усе добре. 

-      Тоді де вона? – я не зупинявся.

-  Давай по порядку. Алекс розкаже що трапилось, а я розповім окремо де Джина, коли залишимося вдвох. 

-      Ти ж знаєш що мені це все вже не подобається?!

-      В тебе немає вибору друже.

Алекс не дивившись мені в очі розповів усе що трапилось після пострілу, про Джи, про всю її історію життя, все що розповіла вона і те що він знайшов про неї, вона не збрехала ні слова йому. Він розповів що відбувалось після операції, як дідусь був біля мене. Розповів як наші справи в стосунках з іншими кланами міста, як виявилось Стів нас підтримував і підтримує досі. Всі чекають моєї появи за столом. Хоча мені байдуже на все що їх стосується. В мене є лише декілька бажань.

• Алекс ви знайшли Соєра? 
• Ні, він наче крізь землю провалився, ми обшукали кожен куточок міста, його немає ніде. І ніхто не знає де він. Але ми зʼясували дещо. Він був одним із постачальників та продавців порошку. 
• Сука, я знав що з ним щось не так. 
• В якому сенсі? 
• Останнім часом він дуже сильно хотів спілкуватися, він хотів витягнути з мене правду про мою діяльність.
• І що ти?
• Хіба я схожий на кретина? 

Мені було важко самому піднятися, аби навіть трохи вище сісти. На жаль руки не тримали, Стефано допоміг змінити положення. Коли він повернувся на хлопців, всі як один вийшли з палати, мене це збентежило дуже сильно. Стефано був і сам збентежений, ой щось мені здається не сподобається мені те що він скаже.

• Стеф, що з Джи? Будь ласка не мучай мене.
• Лука, я знаю що таке зрозуміти важко, я б сказав майже не можливо, але Джи поїхала.

В середині мене все наче обірвалось, як поїхала? Чому? 

-     Якщо це жарт то дуже не вдалий, скажи що це жарт?! – я відчуваю, як всередині наростає паніка.

-    Ні друже, це не жарт. Вчора в ранці вона покинула місто, де вона зараз нікому не відомо.

-    Як це не відомо? Чому ти її не зупинив? Боже вона не вірить мені, я ж їй брехав, я ніколи не казав чим займаюсь. Вона розлюбила мене. Боже, що я накоїв!

На очах сльози, серце наче не бʼється зовсім, я лежу безпомічний. В голові стільки думок, що не можливо вчепитися за одну. Я б кинув усе і поїхав до неї лише б вона повернулась. Я благаю повернися Джи.

• Лука, вона залишила лист тобі. Але для початку... Господи вона мене вбʼє. - Стеф опустив голову на руки.
• Стеф, що для початку? 
• Ти ледь не помер друже. Тобі терміново потрібна була кров...
• І що? Говори вже! - я не розумію до чого він веде.
• Вона віддала тобі свою кров. Багато крові. - серце почало битися не самовито. - Вона заборонила всім казати тобі, але я вважаю ти повинен знати, що зараз в твоїх венах тече і її кров також.

Я настільки збентежений, що не маю слів, я просто дивлюсь на нього і всі його слова лунають знов і знов, в моїй голові. Вона врятувала мене. Стефано поклав обережно лист біля мене, а сам вийшов. Я схопив його, в перше за все моє нікчемне життя в мене так сильно тремтіли руки. Я не знав що я там прочитаю, я боявся його читати. Але біль був сильнішим, я повинен знати що вона написала на останок.

« Коханий мій, я не наважусь сказати тобі особисто, але цієї миті наші з тобою шляхи розходяться. Не звинувачуй себе, ти все робив вірно. Ти подарував мені незабутні моменти, я памʼятатиму їх усе своє життя, ти подарував мені справжню історію кохання , яку я сама і зіпсувала, я повинна була тобі все розповісти про себе, про те чим займалась, я не хотіла тягнути тебе в вирій лайна з минулого, я повинна була попросити в тебе допомоги після ситуації з Стівом, але я боялась що цим тобі зашкодять. На жаль я не можу більше наражати тебе на небезпеку тому я їду, ти повинен жити. В тебе повинно бути повноцінне щасливе життя з великою родиною з дітками, які не будуть жити в страху. Я завжди памʼятатиму тебе Лука Де Сантіс. З тобою я зрозуміла що любити можна все, а кохати лише тебе. Я вірю в тебе, будь ласка не шукай мене в тебе це все одно не вийде. На віки твоя Джи.»