ЛУКА

ЛУКА

Очі, я знаю ці очі. Перше що я побачив коли опинився поруч, цього не може бути. Вона б не стала брати в цьому участь. Я втратив обачність, моя перша помилка. Я побачив страх в її очах, вона вдарила мене в обличчя, я не вспів зрозуміти що трапилось, як з мене злетіла маска. Блядь, цього не вистачало. Коли я повернувся її руки були опущені, і тремтіли немислимо, вона швидко зняла маску, але не підходила до мене. На очах в неї були сльози, вона не знала з ким бʼється. І наступним, що мені згадалось це її поріз, сука цей вилупок поранив її, а після всього вона ще билася зі мною.

Я підхопився, схопив її за руки потягнув до себе, вона так і не ворушилась, наче застигла як статуя. Натовп ревів, судді шоковані нічого не розуміють, рефері волає про її перемогу, адже я впав. Отже по суті бій завершено. Але я не розумію, як?

• Джина, що ти тут робиш? Чому ти на рингу? – мій голос тремтить, я не розумію нічого.
• Лука я….
• Як ти сюди потрапила?

Вона не відповідала, з її очей котилися сльози, а все що я міг це тримати її за руки і не відпускати. Всі глядачі кричали про виграні кошти, Стів стояв задоволений наче кіт. Сьогодні він отримав подвійну винагороду, він дізнався, що увсь час  я бився сам за себе, і переміг мене. Хоча перше для нього було несподіванкою і я це бачив. Я обійняв її, вона тремтить так сильно що починаю тремтіти і я.

• Все гаразд, ми з цим розберемось. – я хотів заспокоїти її, адже я не вірю, що вона знала з ким билась.
• Лукааа!! – вона закричала.

Гучний звук. Постріл. Різкий біль вибив мене з колії.  Я відчуваю, що не можу втриматися на ногах. Вона намагається підхопити мене, але падає поруч. Очі. ЇЇ очі повні сліз, вони стікають по її щоках. Вона щось кричить, благає але я чую лише частково її слова. Невже це в останнє бачу її. Все що було з нами пронеслось перед очима. Останнє, що я побачив – руки в крові, та її чарівні очі. Далі темрява, густа непроникна темрява.