ДЖИНА

ДЖИНА

Коли я вийшла з кабінету, я не могла стримувати сміх, вираз обличчя Луки був безцінним коли Алекс влетів до кабінету. Ці двоє колись точно по бʼються.  Сподіваюсь, що не через мене.

Я сіла в авто і вирішила не гаяти часу, а заїхати на тренування до Лу. Я попередила його, ще до того як прийшла до Луки, не хотілось відкладати все на останній день, краще перед боєм набратися сил.

Коли я приїхала Лу і Тілі мене чекали вдвох як завжди. Чомусь іноді мене це нервує, але цього разу в очах Тілі не було неприязні. Щось в ній змінилося.

• Доброго дня Джина, я радий що ти приїхала  сьогодні. – Лу як завжди, привітний та усміхнений. – ми сумували.
• Доброго, що ж я також рада, не хотіла втомлюватися перед боєм. То що почнемо?

Ми пройшли до розминочної зали, Лу всю розминку розповідав про суперника. Всі його слабкі та сильні сторони, я запам’ятовувала усе. Мені не треба щоб він нашкодив мені, я не хочу аби Лука побачив ще якісь синці на мені, знов буде сварка, а більш за все мені не хочеться витрачати час на це.

• Лу, ти його тренував? - мій голос важкий від тренувань.
• Так, дуже багато років. – Він трохи засмутився. – Я вважав його одним з моїх кращих учнів.
• Що він такого зробив, що йому або перемога або смерть?
• Він зрадив своїх же, здав інформаторів і продавців, насправді я вважаю, він заслуговує на смерть разом з тими інформаторами. Вони всі навіжені. Доходять до абсурду в своїх діях.
• Я ніколи не питала тебе, чому ти з ними?

Я побачила тінь сумніву на його обличчі, він вагався відповідати на це питання чи ні, але щось його змусило відповісти. Щось з чим я не хотіла розбиратися.

• Багато років тому, я потрапив в скрутне положення. Мені терміново потрібні були гроші, і не маленькі гроші. – В його очах з’явився смуток. – Як ти розумієш, тут я отримую не малу суму за тренування. Тому я звернувся до одного з кланів, він знав хто я, і він допоміг лише з тією умовою, що я буду тренувати їх бійців. Я не мав вибору, тому погодився, адже якби я цього не зробив моя дружина померла б. З того дня пройшло 10 років, я бачив багато бійців, але поки мало з них перспективних, не беручи до уваги тебе звісно і Тілі.
• Що зараз з твоєю дружиною? – моє серце чомусь боліло за нього. Я сама не знала чого.
• Зараз все гаразд, завдяки коштам які мені дали та лікарям яких вони знайшли, вона живе своє повноцінне життя з нашими дочками та онуками, а це для мене саме головне.

Я нічого не могла йому сказати, адже його вчинок виправдовує будь яку роботу, він все це робив за ради коханої людини, за ради її життя. В якийсь момент в мене навіть зʼявилися сльози на очах, але я швиденько їх витерла, аби Лу не бачив, на вряд чи він хоче щоб його жаліли. Після розминки, він як завжди запустив нас з Тілі на ринг. Ми відпрацьовували ближній бій. Тілі увесь час пропускала удари з лівого боку, вона всю увагу концентрує на правій стороні, а це зовсім не правильно. Коли я зліва вхопила її і кинула на ринг, я сіла поруч.

• Тілі, ти занадто сконцентрована на правій стороні, а твоя ліва завжди відкрита. Це робить тебе вразливою.
• Зрозуміла.

Я дала їй руку, вона підвелась і ми почали все з самого початку. Ще декілька разів вона пропустила з ліва удар, але на далі почала звертати увагу на обидві сторони. Коли ми почали трохи підвищувати темп, я помітила, що вона трохи не так ставить ноги, в неї не має постійної опори, її дуже просто звалити на ринг, що звісно я і зробила.

• Опора Тілі, опора.
• Що не так? – трохи роздратовано питала вона.
• Ти увесь час опираєшся на одну ногу. Змінюй їх, тоді в тебе не так будуть стомлюватися ноги і ти не будеш втрачати опору. Піднімайся спробуємо.

Вона без слів піднялась і ми почали з початку, вона дуже старалася. Запам’ятала мої слова, і кожен рух намагалась контролювати. Звісно, аби не звертати на це увагу, треба час і практика, але якщо все буде і далі так, вона стане кращою ученицею Лу. Можливо навіть кращою за мене. Коли пройшла майже година нашого спарингу, Лу зупинив нас.

• Дівчата на сьогодні досить, треба вміти і відпочивати.

Тілі відразу пішла до роздягальні, я трохи затрималась хотіла по спілкуватися з ним. Мені кортіло більше дізнатися про неї.

• Лу, скільки їй років? – я спитала різко, не даючи шансу зіскочити з теми. – Вона хоч повнолітня?
• 20 років. – Він не дивився мені в очі, просто тихо сказав. – Їй всього двадцять років.
• Боже правий, вона ж зовсім молода, чому вона тут?
• Її батько винен не малу суму грошей, тому вона і прийшла, відпрацьовувати борг.
• Твою ж матір! Хто її батько і чому він її не спинив?
• Насправді я не знаю цього, скільки б я не питав вона не зізнається.
• Вона буде моєю заміною чи не так? – я подивилась йому в очі, вони повні розпачу.
• Так, колись стане. Коли навчиться бездоганного бою.
• Це якась срака якщо чесно казати.
• Я з тобою згоден, була б моя воля я б ніколи не випускав її на той ринг, тим паче в такому молодому віці. – його сумні очі знайшли мої, і мені стало так само боляче, як і йому. – Все це зламає її.