ЛУКА

ЛУКА

Я не знаю як забезпечити її безпеку. Вона нестримна коли розлючена – наче цунамі: несеться вперед і не бачить жодної перешкоди. Мені здається, що в такі моменти в ній я бачу частину себе. Вона готова боротися за своє щастя –  ні, вона готова боротися за наше щастя, а це мене  тішило і лякало одночасно. Нам треба підготувати благодійний вечір, запросити багато впливових людей, аби було як можна більше журналістів. Хай всі про нас говорять. Чим більше тим краще.

Вона лежить в моїх обіймах. Чую як тихо вона дихає, як бʼється її серце, а руки міцно тримаються за мене. Вона наче маленький янгол, що спустився з небес, вона майже заснула, а я боюсь по ворухнутися, аби вона не підвелась і не зникла. Я готовий сидіти так хоч усю ніч.

Ззаду тихо відчинилися двері. Дідусь підкрався до нас тихенько, він бачив що Джи спить.

• Приніс вам теплу ковдру. – Дідусь дуже обережно вкрив її, а вона ще більше скрутилася на моїх рука. – Скажи мені правду, все дуже серйозно?
• Так. На компʼютері відкрите відео, можеш подивитися. – Дідусь вимкнув звук і мовчки дивився на все що там відбувалось. – Я навіть гадки не маю, хто ця жінка.
• Ти знаєш, що маєш робити?
• Я знаю, але мені зовсім не подобається її план дій. Я звісно зроблю все можливе, аби вона була в безпеці, але дідько, я не можу захистити її від неї самої.
• Можливо і не треба. Будь просто з нею поруч, будь її підтримкою та опорою. Не дай її наробити дурниць, вона розумна, але зараз вона діє на емоціях. – Дідусь також хвилювався.
• Дякую тобі, і вибач нас, що ми до тебе не повернулись.
• Не хвилюйся в нас ще буде можливість провести час разом.

Дід поцілував мене у потилицю, як робив усе своє життя, та пішов до себе. Я дуже обережно взяв Джину та відніс до нашої спальні, вона навіть не по ворухнулася коли я поклав її на ліжко. Вона така гарна, її розслаблений вираз обличчя заспокоював мене, яка ж вона неймовірна.  Накрив її ковдрою, та повернувся до кабінету – якщо ми хочемо знайти швидше цю жінку, треба діяти вже зараз. Я взяв телефон та написав Алексу повідомлення, він як завжди замість відповіті, телефонує мені.

• Що трапилось? Ти не часто пишеш в такий час. – Голос Алекса трохи схвильований.
• Пам’ятаєш, ти хотів зробити вечірку на честь відкриття нових філіалів? – почав я.
• Так, пам’ятаю. Ти ще нагримав на мене, і сказав що це марна трата часу.
• Не пригадую такого, але ладно. – з іронією сказав я. – Ми зробимо цю вечірку, але треба її поєднати з благодійним вечором. Ми не повинні просто так бездумно святкувати, давай всі зібрані кошти віддамо на лікування дітей, чи на розвиток дитячих будинків. Як тобі ідея?
• Мені подобається, але скажи мені, що змусило тебе передумати? – недовірливо поцікавився Алекс.
• Я подумав, що ти маєш рацію, такими діями ми можемо залучити нових клієнтів до нашої фірми. – не хотілось його вплутувати в це. – До того ж, Джи готова афішувати наші відносини.
• Я почну підготовку негайно, коли ти хочеш провести цей вечір? – мої слова задовільнили його. – І який бюджет?
•  Мені не важливо, головне щоб все пройшло на вищому рівні, і запрошення мають отримати всі чиновники, бізнесмени. Вечір має бути грандіозним, щоб про нього говорили всі редакції газет і журналів і навіть новини. З грошима потім розберемось.
• Ти мене лякаєш. – Здивування в його голосі, ні з чим не сплутати. – Хто вкрав Луку? Поверніть бо мені лячно.
• Не неси дурниці! Це я! Просто треба щось робити, аби бізнес не стояв на місці. Ти ж сам цього хотів – от і отримуй.
• Гаразд, завтра все покажу і розкажу тобі. На добраніч прибульцю.

Алекс завжди кладе слухавку не почувши від мене тих самих слів. І я кожного разу все одно їх кажу.

• « на добраніч, Алексе»

Стою біля вікна і не можу викинути з голови ту навʼязливу думку, що все закінчиться бідою. Скільки б я не відганяв ці думки – вони повертались все знов і знов. Хотілось запобігти всьому, але я навіть гадки не мав, що в такої тендітної дівчини, будуть вороги.

Коли я прокинувся з ранку, Джи не було поруч, мене наче облили холодною водою. Де вона? Що трапилось? Чи шо вона задумала? Я підскочив з ліжка, вже біг на перший поверх. Коли я майже спустився, я почув як сміється дід, я не за власної волі підслухав їх розмову. Але я не був проти послухати.

• Джина, можливо я забігаю на перед, але скажіть мені, ви любите чи кохаєте мого онука? – дідусь дуже ніжно говорив з нею, як з свою онукою.

Моє серце так швидко билося о груди, здавалося я не дихав поки чекав, що ж вона відповість. Вона мовчала лише секунди, а для мене це були години.

• Коли я вперше побачила Луку…  –  її голос затих. –  Точніше перше, що я побачила, так це його очі. Я так сильно себе зненавиділа, за те, що відчула, – вона повернулась до вікна і знов затихла. – В його очах поєднувалось стільки тепла, сили, впевненості, я наче бачила кожну краплинку в його очах. Колір його очей завжди змінюється коли він дивиться на мене. Це зачаровує. Не дивлячись, на обставини при яких ми зустрілись, після його погляду я забула усе, хоч і не хотіла зізнаватись собі. Вже тоді я закохалася в нього. Кожного разу коли він дивився  і я відчувала його погляд на собі, від нього по моєму тіло йшло тепло, я ніколи такого не відчувала до тепер. Я намагалася змусити себе не дивитися йому в очі кожного разу, коли ми зустрічались, але це було не можливо. Його очі взяли моє серце і душу в полон. – На обличчі з’явилася посмішка, а в грудях тепло. –  Я тону в них кожного разу, і я хочу тонути все своє життя, лише б він був поруч зі мною. Коли Лука привіз мене до дому, після нашої поїздки з друзями до моря, я зрозуміла, що хочу аби він був самим щасливим в цьому світі, і мені буде не важливо чи зі мною він буде, чи закохається в когось іншого. Все що я хотіла, так це його щастя. Адже коли кохаєш людину на справді, зробиш усе для неї. Тому так я кохаю вашого онука, усім своїм серцем. І я готова на будь що заради нього.