ЛУКА

ЛУКА

                  Мене розбудив звук повідомлення, Алекс намагався дзвонити до мене, але телефон в авіа режимі. Я вийшов з кімнати, аби поговорити.

• Алекс, що трапилось? – тихо питав я, аби не розбудити Джи.
• Нам терміново треба їхати до Томаса. – мені не сподобався його голос. – І негайно!
• Чому? Що не так?
• Ця паскуда збирається втекти. Якщо ми зараз же не поїдемо, ніколи не заберемо грошей, чи інфу.
• Через 10 хвилин буду в тебе.
• Я викликав декілька охоронців, на всяк випадок.
• Ок, чекай на мене.

Я швидко вдягнувся в зручний костюм, взяв зброю, та двох охоронців і вирушив за Алексом. Чортів Томас, я його точно прикінчу, зіпсував мені такий чудовий ранок. Алекс сів на переднє сидіння, він був стурбований та дуже розлючений.

• Як ти дізнався, що він тікає?
• Ти ніколи не повіриш, зателефонувала його помічниця, вона була дуже розлючена, сказала, що втрачати їй нічого і видала його план. О 10:00 годині на нього чекатиме грузовий паром, який прямує до якихось островів, він хоче втекти на ньому.
• Ти все перевірив?
• Звісно, навіть декілька разів.
• От наволоч, нічого я йому зараз влаштую. – Я так сильно злився на нього, що ледь не погнув кермо в яке ухопився двома руками.

Ми доїхали максимально швидко, авто так летіло, що майже відривалось від землі. Коли ми приїхали до нього, як я і думав на нас чекали його люди, але для мене це нічого не значить, хлопці справились за лічені хвилини з ними. Томас був в своєму кабінеті, коли ми піднялись на його поверх, помічниця сиділа з задоволеним обличчям.

• Я ж казав коханка. – посміхнувся їй і пішов далі.

Алекс трохи засміявся, але обличчя видавало тільки лють, а сміх наче щось істеричне. Я вибив двері в кабінет з ноги, Томас не чекав на нас.

• Томі… Томі як же так? Що мені тепер з тобою робити?
• Лука…  –  він почав тремтіти –  як ви дізнались?
• Хіба це має значення? Томас я пішов тобі на поступки, дав тобі більше часу чим обіцяв, а що робиш ти? Тікаєш?
• Ні, це лише відрядження.
• Не бреши мені, я бачу тебе наскрізь. – Іноді я сам лякався яким тоном розмовляв.

Мої очі вже палали люттю, Алекс ледь стримувався, а Томас чекав на вирок. В голові було стільки варіантів, як я його знищу, але я зупинився на одному.

• Верни мені борг і я піду, і навіть не застрелю тебе.
• Лука, ти ж знаєш з грошима біда я …
• Нащо мені твої гроші? Видай мені когось крупненького, та їдь куди хочеш. – справа ніколи не була в грошах.

Він мовчав, а я ще більше закипав від люті. Я дуже терплячий, але не в момент коли кожна хвилина на рахунку.

Я не витримав, дістав пістолет і наставив йому точнісінько в голову. Його очі округлилися, він підняв руки, які тремтіли від страху.

• Ні! Лука я все скажу. – Він благав мене.
• Тоді раджу починати негайно.

Він сів, дістав папку, його обличчя було напружене, таке ж як і мої нерви. Я ледь стримувався.

• Томас, ти змушуєш мене чекати, а ти знаєш що я цього терпіти не можу!
• Його звати Майк, він продає в основному біля набережної, біля порту. В нього, що найменше 18 людей залучених до продажів.
• Де знайти саме його?
• На скільки я знаю він живе в 10 км від міста, його будинок знаходиться прямо на березі моря, ти побачиш величезний паркан, він там один.
• Бачиш і це зовсім не страшно виявилось. Скільки часу?
• 9:15 – відповів Алекс
• Так от, в тебе ще є 45 хвилин, аби вшитись з цього міста, а от чи вдасться тобі це вже інше діло.
• Про що ти? – він не помітив.
• Ти видав свого, та ще й привселюдно, як гадаєш, скільки потрібно часу, аби дістатися сюди?
• Дідько, ти все записав. – тепер тремтіли не лише його руки, а й увесь він.
• Ні, ще краще, ти все сказав в прямому ефірі. Так що поспішай, я обіцяв, що не чіпатиму тебе, я дотримаюсь обіцянки, але за інших я не відповідаю. Поспіши Томі, якщо звісно хочеш жити.

Ми з Алексом підвелись і направились до виходу, на наших обличчях сяяла усмішка, я розпорядився дістати Майка та доставити в наш офіс, давно ми не жахали дилерів, час трохи по працювати.

Проходивши біля помічниці, мені закортіло віддячити їй. Адже якби не вона, ми б не встигли. Ця паскуда дуже ретельно підготував усе.

• Дорогенька, тобі краще йти з відси. І негайно. – Я подивився в сторону кабінету. – Скоро тут буде небезпечно.

В неї відразу зʼявився не прихований страх в очах, але страх за своє життя, а не за Томаса, що дуже по радувало мене.

• Мої люди можуть забрати тебе, хочеш?