ЛУКА

ЛУКА

Любий? Вона справді так мене назвала? Це було дивно, але неймовірно приємно.  Моя машина летіла наче навіжена, мені не хотілось аби вона приїхала, а мене немає. Я чекав на неї, не в змозі стримувати посмішку. Бій був запеклий, але цей новий боєць трохи ускладнював ситуацію. Він не схожий ні на одного попередника, з тим зауваженням, що це була дівчина, і достатньо молода дівчина. В неї хороший, сильний, чіткий удар, але було помітно, що вона не зацікавлена в самому поєдинку, вона хотіла скоріше завершити бій, тому робила помилки.

Я почув як під’їхало авто Джи, руки тремтять, після сильної втоми та він хвилювання. Кожного разу як я її бачу серце пропускає удар, а кров по моєму тілу закипає. Я вийшов на подвірʼя зустріти її. Вона була в такій гарній сукні кольору неба, волосся як завжди спадало їй на плечі, а на обличчі сяяла неймовірна посмішка, вона була ідеальною і вона була моєю. Я ніколи її не відпущу, вона моє кохання, вона моя пристрасть, та вічне бажання.

• Ти така гарна. – я прошепотів їй у волосся.
• Дякую.

Вона почервоніла, вона завжди червоніє від компліментів, і це мені подобається.

• Я привезла вечерю. Сподіваюсь ти голодний? - в неї такий мелодійний голос.
• Я дуже сильно голодний, я завжди голодний насправді.
• Тоді ходімо.

Вона взяла мене за руку і повела до кухні, я не міг думати ні про що, тільки аби вкрасти в неї цілунок.

• Я привезла Лазанью та Капрезе, ти ж їси Лазанью?
• Обожню, а з твоїх рук тим паче. - треба припинити шкіритись, вона подумає, що я не в своєму розумі.
• Дуже смішно, ти навіть не знаєш як я готую.
• Джина, навіть якщо ти не готуватимеш ніколи, я не перестану тебе кохати, я готовий усе життя готувати для тебе.

Вона дивилась в мої очі, а потім не витримала підійшла і поцілувала, її поцілунок був сповнений вдячності. Я схопив її за талію та притиснув до себе, я хотів щоб вона завжди була в моїх обіймах, хотів щоб вона була частиною мене. Так я схиблений на ній і мені не соромно.

• Лука, спершу вечеря. – Вона легко відсторонилася від мене. 
• Так Дорогенька, як ти скажеш. - я малий хлопчисько поруч з нею.

На її обличчі засяяла посмішка, а в очах вогники. Вона зводила мене з розуму, все про, що я думав, так скоріше б обійняти її.

Вона розклала все по тарілках, подала все до столу, це так смачно пахло, я вже знав, що мені сподобається. Перший кусочок і я втратив мову.

• Боже, це так смачно. Джина я ніколи не їв такої смачної Лазаньї. Де ти навчилась так смачно готувати?
• Моя бабуся навчила, вона кухар-кондитер за освітою. Вона завжди готує як богиня.
• Ти повинна познайомити нас, я хочу особисто сказати її дякую.

Тільки но я це сказав, вона засмутилась, опустила очі, та намагалась приховати сльози. Мені стало не спокійно, від не розуміння ситуації.

• С тобою все добре? Ти засмутилась, з бабусею щось трапилось?
• Ні, все гаразд, просто я дуже скучила за ними. - ще трохи і вона заплаче.
• Якщо хочеш ми можемо полетіти до неї хоч зараз.
• Ні, ні все гаразд, не треба.

Щось не подобається мені її відповідь, але я розумію, що скоріш за все вона не готова розповісти мені.

Ми по вечеряли, вона наполягла на тому, щоб прибрати все, та помити посуд, я підкорявся кожному її слову.

Поки я розкладав посуд, вона підійшла до мене зі спини, поклала свої холодні руки мені на груди, в мене забилось серце частіше, а дихати ставало важче. Вона вивчала моє тіло ніжними дотиками і легкими поцілунками. Я намагався тримати себе в руках, але коли вона опустила руки на нижню частину мого тулуба, я відчув неймовірну потребу в ній. Вона заводила мене навмисно і я це розумів, бо спиною відчував як вона посміхається. Я розвернувся і підняв її, вона закинула ноги мені на стегна, і почала вкривати поцілунками мою шию, Боже хіба можна від такого стриматись. Я поніс її нагору до нашої кімнати, я не міг назвати це своєю кімнатою, бо все що належало мені, належало і їй.

Вона опустилася на ноги і я повільно роздягав її, але зупинився коли доторкнувся до її спини і вона здригнулась наче від болю, хоч вона і намагалась не видати себе, я все одно помітив.

• Що з твоєю спиною? – Стурбованим голосом я спитав.

Я розвернув її до себе і побачив синець, це був дуже великий синець, наче її вдарили. В мені все похололо. Я не міг дивитися на її спину, я розумів що їй дуже болить.

• Звідки в тебе такий синець? Хто це зробив?

Моя лють проявлялася на обличчі, ще трохи і зламаю собі пальці на руках від сили з якою стискаю кулаки.

• Джина, хто це зробив? - мій голос більше не був лагідним. Мене лякало те, що я не можу стриматися. 
• Ніхто, я впала на тренуванні. – вона ледь промовила. Я бачив, що вона почала мене боятися.
• Ти ж розумієш, що я бачу, що ти мені брешеш?
• Я кажу тобі правду, ніхто мене не чіпав, це було лише тренування. – А тепер вона почала злитися.
• Я можу відрізнити падіння, від точного удару, ти повинна мені сказати хто зробив це  з тобою. - я починаю переходити на крик.
• Лука, я тобі вже сказала, що я впала. – вона відійшла від мене по далі. – Навіщо ти ускладнюєш?
• Ускладнюю?  - та ні дорогенька, я ще навіть не починав. – Мою кохану дівчину якась наволоч вдарила, а ти мене питаєш чого я ускладнюю? Ніхто не має права тебе чіпати, ніхто! Мені не має різниці хто це зробив, йому не місце на цій землі!
• Ти себе чуєш? Немає за що!
• Я не розумію чому ти не хочеш сказати хто це зробив!? Чому ти мені не довіряєш?