ДЖИНА

ДЖИНА

                  Хіба таке можливо? Я звичайна дівчина, яка опинилася на балу, на якому мріяла по бувати, ще з дитинства, стала королевою цього балу. Та ще й з ким? З самим омріяним холостяком. Який тримає мене, наче я крижана і розіб’юсь прямо в його руках.

• Я не вірю що це трапилось з нами, Лука ми наче в казці. Здається я прокинусь, а цього немає. – в мені все палало від захвату.
• Це все завдяки тобі, ти зачарувала всіх своєю вродою та людяністю. – його голос проникав в кожну мою клітину. Мені не хотілось бути серед людей, тільки з ним вдвох.
• Як ти дивишся на те, щоб втекти прямо зараз в будинок який нам подарували? – в середині прокинулось таке нестримне бажання.

Лука дивився на мене, а в очах палав вогонь, він не очікував такої пропозиції. Але я бачила схвалення, в його погляді.

• З тобою хоч на край світу, моя королева.

Він підняв мене на руки і пішов в бік виходу, усі аплодували нам, але нам вже це було не цікаво. Біля виходу нас чекала карета, уся прикрашена квітами. Через приблизно 20 хвилин ми опинилися на порозі неймовірного будинку. Це був цілий палац і лише для нас двох.

Лука провів мене в будинок, ми оглядали його з цікавістю, він тримав мене за руку, а мені було трохи дико, незвично. Все було таке неймовірне і здавалось, що дуже крихке. Ми знайшли речі які підготували для нас, вирішили сходити в душ щоб привести себе до ладу. Я була така рада, що в цьому будинку декілька ванних кімнат, адже я не готова була опинитись в одній ванній з Лукою.

Коли я завершила, я знайшла Луку на терасі яка виходила до моря. Мені не хотілось сидіти окремо від нього, тому нічого кращого не придумала як сісти біля нього та закинути свої ноги йому на коліна. Я не могла знайти зручну позу, і Лука вирішив допомогти мені. Від одним рухом підняв мене та посадив собі на коліна. Моя рука сама направилась до його волосся, таке мʼяке і ще трішки вологе.

• Джи, ти зводиш мене з розуму. – він шепотів ці слова як мантру. –  Мені так тяжко контролювати та стримувати себе коли ти поруч.

Я присунулась ближче до його вуха, так щоб усім тілом його торкатися. Я не знала чи я знущаюся над ним, чи над собою. В одно час мені було страшно від того що трапиться, я здавалось цілу вічність боюсь чоловічих доторків. Але я готова була перебороти свій страх з ним.

• Не стримуйся. – я сказала на видохі.

Його очі палали полумʼям пристрасті та бажання, я відчувала як його збудження торкається мене через одяг, і я збуджувалась ще більше. Стало зовсім не важливе все, що було довкола, більше було не важливо що ми майже не знайомі, що ми віддалися почуттям які захопили нас в полон, важливим був лише цей момент.

              Його поцілунки були схожі на полум’я, яке поступово охоплювало мене зсередини. Лука торкався обережно, ніби боявся зламати щось крихке в мені, а водночас у його дотиках жила пристрасть, здатна спопелити. Я відчувала, як тремтить моє тіло, і не знала, чи від страху, чи від бажання.

              Його пальці ковзали по моїй шкірі, наче малювали невидимі візерунки, змушуючи забути про все на світі. У його обіймах не існувало ні часу, ні простору, лише наш подих, що змішувався в єдине. Лише серце, яке гупало так голосно, що я боялась, він почує, як воно зрадницьки видає мене.

              Я хотіла відштовхнути його, зупинити, бо в моїй пам’яті ще жили тіні минулого. Але коли він притиснув мене ближче, його тепло розчинило мої страхи. Там, де раніше була холодна порожнеча, народжувалося щось нове – довіра. Я вперше відчула, що віддаватися іншому може бути не приниженням, а свободою.

• Джина… -  прошепотів він, торкаючись моєї щоки. Його голос звучав так, наче він вимовляв молитву. – Ти навіть не уявляєш, що робиш зі мною.

              Я заплющила очі, дозволяючи собі ковток слабкості. Його вуста знаходили нові шляхи на моєму тілі, але кожен поцілунок був не просто бажанням – це була обіцянка. Він не квапився, не брав силою, лише відчиняв двері, які я сама могла зачинити в будь який момент.

• Я боюсь… - тихо зірвалося з моїх вуст.
• Я з тобою, - відповів він одразу. І цього було досить, щоб я припинила тремтіти. Я не можу пояснити цього. Але не тільки я впливаю на нього, але і він на мене.

              Усі ті роки, коли мене ламали, коли мої крики губилися в порожнечі, коли я звикла жити з тінню страху… усе це відступало, бо зараз я відчувала себе живою. Лука наче повертав мені те, що я давно втратила. Віру в себе і в те, що близькість може бути ніжною. Він рятував мій світ.

              Його погляд був таким глибоким, що я потонула в ньому, забуваючи як треба дихати. У цих очах не було жадібності, лише вогонь, який запалював мене зсередини. І коли ми зрештою розчинилися одне в одному, це не було про тілесність – це було про єднання, якого я не знала ніколи.

              Я відчувала, як моє серце б’ється у такт його серцю. І кожен рух, кожен подих ставав частиною мелодії, яку ми створювали удвох. Я дозволяла собі бути вразливою, відкритою, бо вперше в житті не боялась. В перше в житті я відчувала, що я жива. Не та зламана Джина, яка виживала в цьому світі. А сильна, вольова Джина, яка може бути різною, з чоловіком якого до безтями кохає.