ДЖИНА

ДЖИНА

              Коли я почула його голос – здалося, що я марю. Думки про те, що мій мозок грає зі мною, пронеслись вихором в голові. Але варто було мені обернутись – і я бачу його. Він був як завжди ідеальним. Волосся розкуйовджене вітром. На вустах посмішка, а його очі… вони відблискували, очі які зараз були кольору моря, очі від яких я втрачаю здоровий глузд. Я б дивилася в них вічно. На диво, сьогодні він не в діловому костюмі. На ньому чорні джинси, та легка біла футболка. Але це не робить його менш привабливим і сексуальним.

• Ти точно слідкуєш за мною. – Я підняла брову, намагаючись приховати своє хвилювання.
• В жодному разі. – Він усміхнувся мені, своєю щирою посмішкою, яка мабуть розбила тисячі сердець. – Просто ти прийшла на мій маяк.

              Та він знущається? Такого ж просто не може бути… Чи може?

• Дуже дотепно. Але я добре знаю, що такі місця не належать приватним особам. Вони належать державі.
• Ти здивуєшся, скільки всього можна зробити за гроші.
• Та ні. Не може бути! Ти дійсно його купив? – мої очі дивилися на нього з благанням « тільки скажи, ні!». – Увесь цей маяк твій?
• П’ять років тому. Я закохався в це місце. А коли маяк належить державі, не так просто на нього виходити. Довелось викласти чи малу суму, аби отримати його у власність. – він тяжко видихнув. – А потім, ще не малу суму щоб привести його до ладу, та відкрити для людей.
• Тепер я тобі офіційно заздрю. – я засміялась, сама не зрозуміла чому. – Я завжди мріяла про своє місце біля моря.. – я засмутилася.
• Будь тут скільки хочеш. Це місце може бути твоїм, так само як і моїм. Я не жадібний. До того, я зможу частіше тебе бачити.
• Ні. – я похитала втомлено головою. – Ти не розумієш. Я можу бути тут дні, тижні, місяці, але воно завжди буде тільки твоїм. Тут завжди буде твоя енергетика.
• Тоді, мабуть, тобі треба знайти своє місце.

              Його посмішка – тепла, справжня. Змушувала посміхатись мене у відповідь. Я не могла відвести погляду від нього. Його очі…погляд, уся його присутність, викликала в мені почуття. Ті почуття які я намагалася приховати від нього. Серце гупало так сильно, я боялась, що він почує.

• Так чому ти тут, Джина? – запитав він дуже м’яко. - Ти справді так сильно любиш море?

              Між нами повисла пауза. Я обдумувала чи хочу я йому відкритися, і чи не пошкодую про це. Кожен хто знав мене, так виходило, що зраджували. Тепер я обережніша. Але він… він – щось інше. Як я б не відштовхувала його, і не пручалась, на підсвідомості я знала, що може йому довіряти. Тому вирішено. Гори сарай – гори і хата.

• Коли я обирала, де хочу жити… перше, на що я дивилась, так – як швидко я зможу доїхати до моря. Море наповнює мене. Я можу здаватись навіженою, але іноді мені здається що воно кличе мене. – мені стало смішно від своїх слів. – Я можу розповісти йому все, що мене турбує, усі мої секрети, страхи і бути впевнена, що про них ніхто не дізнається. Море – це спокій, зцілення і прийняття. Я можу прийти розбита, з втраченою надіє, а море залікує мої рани, та забере страждання. Коли я поруч з морем я відчуваю себе щасливою. А цей маяк… - я озирнулася навколо, вдихнула повітря – він неймовірний, він поєднує все. Море, вітер, спів пташок. І тишу. Глибоку і неповторну тишу.
• Вау… - Лука посміхнувся. – Я ніколи не чув, щоб хтось так захоплювався морем. Ти народжена життя біля моря. – він прокашлявся, я зрозуміла, що він хоче щось спитати, але не знає як. – Ти сказала про втрачену надію. Надію на що? Як я зрозумів ти не віриш в кохання, але чому?
• З чого ти зробив такі висновки? – я подивилася в його чарівні, п’янкі очі. – Я не казала такого.
• Я спостерігав за тобою. Слухав все, що ти кажеш. Ти сказала що тебе оточують покидьки. І ти ледве не віднесла до них мене. А ще ти втекла від мене, знову, варто мені було сказати, щось приємне тобі. Тому питання саме напросилось.

              Я замовкла. Хотілось пожартувати, звести усе до дурниць, але щось у його голосі змусило мене бути відвертою:

• Я не вірю у взаємне кохання. Майже всі, кого я зустрічала, мали якусь вигоду від стосунків, будь то вигода в роботі, або навіть в житлі, будь у чому. Люди спотворили слово кохання. Тепер кохання стало вигідною схемою, а не почуттям. І так виходить, що одна людина щаслива бо має те що хотіла, а інша страждає від розбитого серця.
• Боже… - від тихо видихнув – Хто тебе так зламав? Невже тебе не кохали по справжньому? Я не можу в це повірити.

              Я не відповіла. В памʼяті проносились моменти з минулого життя, боляче нагадували про себе. Вчинки, слова які казали, особливо я запам’ятала слова : « Я нікого не покохаю як тебе» а вони були лише брехнею, після цих слів людина спокійно зрадила. Єдине що мене заспокоювало, так те, що з часом я бачила брехню людей. Я не встигала закохуватись – мене вже зраджували ще до того як почуття ставали справжніми. З часом зовсім розчарувалась в людях і припинила зустрічі будь якого характеру. Коли все своє життя, бачиш людей які не мають жодного поняття, що таке вірність та відданість. Починаєш всіх відносити до цієї категорії. Для мене немає нічого важніше ніж – відданості. Коли ти обираєш людину, ти відданий їй, і тільки їй. Якщо цього немає, отже це не твоя людина.