ДЖИНА

ДЖИНА

              Вогні нічного міста засліплюють мені очі. Я повертаюсь додому після того як відвезла Луку. Боже, що за вечір? Спочатку я втекла від нього, від того, що не могла контролювати свої почуття поруч з ним. Єдине про що я думала, коли ми були поруч, так це опинитися в його обіймах. Відчути його міцне тіло своїми руками, доторкнутися до його вуст, до тих пухких ніжних вуст. Господи я геть здуріла. Я ж обіцяла собі. Ще й покинула дівчат. Як же не зручно вийшло. Звісно я попередила їх, що поїхала. Але ж це я їх вмовила відпочити.

              Всю дорогу від клуба до дому я проплакала, мені було боляче, від того, що я сама не можу довіритись йому. Мої страхи гублять мене. Він відкривається мені, а я лише тікаю від нього. Не вспіла я зайти до дому, як в мої двері хтось по стукав. Я навіть не могла уявити, що побачу його. Навіть не звернула уваги, на те що я заплакана. Єдине що мене турбувало, так те що він не тверезий сів за кермо. Я всю дорогу намагалась не дивитися на нього. Це просто було катування для мене. В салоні пахне його парфумами, я окуталась в цей аромат. Що я маю робити? Мені так хочеться здатися йому. Можливо воно того варте? Думки змінювались кожну секунду, не даючи мені спокою.

              Коли я потрапила до дому, мене як завжди зустрів Тім. Моє маленьке сонечко. Тім завжди лагідний до мене, залазить на руки та муркотить. Він заспокоює мене. Він зараз моя родина. Я прийняла гарячу ванну. Написала повідомлення Мірі, що зі мною все добре, адже вона вже обірвала мені телефон. Від такого насиченого дня, я заснула неймовірно швидко.

              З ранку я вирішила, що вчорашнього тренування мені було мало, вирішила добити себе, ще й сьогодні. Коли я вийшла з дому, помітила, що машини Луки вже немає, чомусь засмутилась. Я була в залі близько двох годин, мої м’язи ще не прийшли в норму, тому займатися сьогодні було дуже важко.

              Коли я вийшла і сіла в автівку, чомусь захотілось десь прогулятися.

              Повернувшись додому, я відкрила шафу. Хотілось чогось… гарного. Легкого.  Вирішено було вдягти щось дуже гарне та жіночне, чомусь мій настрій був саме такий.

              Льняна сукня, плетені босоніжки, взяла з собою  плетену сумку. Я виглядала неймовірно. Ніби героїня з кращого життя. Здавалось що ось–ось зайде принц, та поведе на бал.

              Так я дуже люблю бали. Ще з 15 років я мрію відвідати один бал. Великий бал « Ла Феніче» В легендарному районі Венеції Сан-Марко є театр Ла Феніче. Коли ти потрапляєш туди, можна насолодитися великими бальними залами, неймовірною архітектурою театру. До програми входить вечеря з різноманітним меню, на будь який смак підібрані страви, будь то рибні, мʼясні, або веганські, обирай що хочеш. Усе зроблено так, щоб відвідувачі повертались кожного року. Музикальна програма підібрана ідеально під тематику. Костюми для чоловіків та сукні для жінок – окремий вид мистецтва. Маска підбирається окремо під кожного. Щоб не відчувати себе самотньо, на вечорі присутні професійні танцюристи, які при бажанні навчать усьому. Я дуже часто уявляю себе на цьому балу і я обіцяю собі, що я обовʼязково поїду на нього.

А поки…

              Вирішила заїхати до своєї улюбленої кав’ярні. Не можливо описати як я залежна від цього місця, я буваю тут кожні вихідні. Це не просто заклад, це мій притулок. На терасі стіни вкриті Гліцинією, на кожному столику кожного разу нові квіти. Особливо я радію, коли бачу білі хризантеми або півонії. З тераси відкривається неймовірний вид на місто: повні вулиці машин, люди кудись біжать, діти сміються.

Рух. Життя. Світ.

І тиша в мені. Була раніше...

              В цьому місці я завжди находжу спокій, але не сьогодні. Всі мої думки зайняті Лукою. Тим як усе не зіпсувати? Як вийти з цього, не загубивши ні себе, ні тих, кого люблю?

              Я не придумала нічого кращого, як просто… зникнути. Втекти. Подалі від усіх, хоча б на декілька годин.

              Тоді я згадала про маяк. Мене туди тягнуло, наче магнітом. З того дня як ми там були, він не виходить з моїх думок.

              Дорога була дуже довгою, адже неймовірно важко знайти місце куди мене везли. Коли я приїхала… там було майже порожньо. І в перше за довгий час я зітхнула з полегшенням. Залишивши авто я відразу направилась на маяк. Я дуже боялась, що він буде зачинений, але ні він наче чекав на мене.

              Піднявшись, я вирішила обійти його по колу оглядового майданчика, мене дуже здивувало, що я знайшла декілька місць де можна було сісти. Я відчула таке полегшення коли опинилась тут, неймовірний аромат моря вигнав з голови усі думки, мені здавалось що я бачу увесь світ з цієї висоти. Тепер це моє улюблене місце.

              Я згадала, як вперше побачила море. Як холодна вода торкнулася ніг, і щось глибоко в мені сказало «ти вдома». З того дня, я вирішила, що своє життя хочу прожити біля моря.

              Моє життя ніколи не було ідеальне, а тим паче дитинство. Але час коли я була біля моря, він перекреслював усе, шо зі мною траплялось. Там я забувалася. Там я зцілювалася. Море приймало мене такою, якою я була.

              Я завжди знаходила тихі куточки – без людей. Просто я і море.

Мовчазна розмова двох поранених істот.

              Зараз не виняток. Мені потрібно було зцілення. Порада. Хоч щось, на щоб я могла відволіктися. Мій мозок прокручував усі наші з ним розмови, так їх було не багато, та все ж. Той танець в клубі. Чим я взагалі думала? Я просто віддалась йому в руки, наче під гіпнозом притиснулась своєю спиною до його міцних грудей. Він зачаровує мене, і мені це не подобається. Поруч з ним я перестаю холодно мислити. З ним я живу винятково на почуттях. І навіть не звертаю увагу, що в цей час мій мозок, намагається спинити мене.