ЛУКА

ЛУКА

Кожна хвилина очікування, була пекельною. Вона заполонила усі мої думки, мій сон, мою свідомість. Я бачив її риси в інших дівчатах в натовпі. Здавалося, що я божеволію. Божеволію лише при одній думці про неї.  Кожну хвилину я дивився на свій телефон – чекав дзвінка від Стефано.

Єдиним рятівником виявилась робота. Хоча і на ній я вивів усіх з стану рівноваги. Господи… Я Лука Де Сантіс, мені 30 років. Я володію будівельно компанією, в день будівництво, архітектура, а ввечері темні вулиці міста, де я шукаю тих хто торгує білою смертю. Я все життя боровся з наркотиками, один з моїх друзів помер від передозування. Він спробував щось таке, що я досі не зміг розгадати. Я досі памʼятаю його холодне тіло в своїх руках. З того дня я повернувся на бажанні знищити кожного хто причетний до продажу.

Моя родина, завжди мала друзів з авторитетом. Тому мені дуже допомогли ці звʼязки. Для моєї специфічної діяльності – ідеально. Для мене було великим здивуванням, що не всі кримінальні авторитети схвалюють продаж наркотиків, а особливо коли стосується – дітей. Завдяки ним і напрацьованому авторитету, маю велике коло інформаторів.

Всі вважають мене без емоційним, жорстоким праведником, який не здатний на таке почуття як кохання. Але вона… Вона робить з мене мʼякого наче плюшевого ведмедика хлопчину, так це при тому, що я навіть не знаю її імені. Я збожеволію. Ні! Я вже божевільний.

З моїх роздумів, мене вивів дзвін мобільного.  Я вхопив його і побачив таке довгоочікуване імʼя – Стефано.

• Ти змушуєш мене нервувати друже. – Я навіть забув привітатися.
• Як завжди не терплячий. – Він сміється. Це добрий знак? – Ти готовий знайомитися?
• Звісно. Я готовий вже давно. Куди їхати?
• В бар, де вона працює. І на твоєму місці, я б поквапився вона скоро завершує роботу.
• Вже їду.

Схопивши ключі від машини, та телефон я вискочив з кабінету. Ноги несли мене до ліфтів.

• Марі, відміни на сьогодні всі зустрічі. – кинув я помічниці.
• Але ж сер… там деякі дуже важливі.
• Тоді відправ на них Алекса, він вкурсі справ. Мене сьогодні не буде. – Я не припиняв нажимати кнопку виклику ліфта. – Алекса я попереджу, не хвилюйся.

Нарешті цей клятий ліфт приїхав, я заскочив в нього з надією, скоріше побачити її. Ту хто позбавила мене можливості спати. Дізнатися її імʼя, та закохатися ще більше. Кожна хвилина здавалась мені вічністю, я був настільки нетерплячий, що не мав сил тримати себе в руках.

Сівши в машину, я щосили вдарив по газам, я летів містом, та ненавидив, що мій офіс знаходиться так далеко від неї. В голові зʼявилась думка знайти новий, ближчий до неї, аби в будь який час опинитися поруч. Усю дорогу я міркував, що ж я їй скажу як по бачу. Єдине, що приходило мені на думку, так це «Будь моєю дружино». Але ж я ще трохи дружу з головою. Розумію, що її – налякає така моя рішучість. Вона подумає, що я геть навіжений. Та ще втече від мене, навіть не давши можливості по спілкуватися з нею.

Чим ближче я був, ти швидше билося моє серце. Передчуття побачити її і потонути в її очах, зʼїдало мене. Здається ніколи я не хвилювався як зараз. Коли на горизонті побачив заклад – перехопило подих. Ноги стали наче ватні, руки пітніють, а серце ледь можу втримати в грудях. Я лишив авто по серед парковки, майже всі поїхали, тому місця було повно.

Я пройшов до бару, ще з далеку я поміти, що Стефано сидів як завжди біля стойки. Біля нього сиділа красуня, з високим хвостиком і посміхалась йому. Я бачив лише в профіль її, але вже не міг відвести своїх очей від неї.

• Боже, дай сил не впасти – тихенько прошепотів.

Вона сміється – добрий знак. Вона так вільно почуває себе поруч з ним. Мені стає заздрісно, я б хотів аби вона відчувала себе так тільки зі мною. Заспокоївши своє дихання, я підійшов до них.

• Сподіваюсь я не надто запізнився. – Мій голос був занадто грубим. – Стеф, дивлюсь тобі було не сумно.

Не одразу, але вона повернулась до мене. В неї такі гарні очі. Очі янтарного кольору, з великими зіницями, які сяють так, що можна потонути в їх глибинах. В її очах стільки всього можна побачити, що я аж застиг намагаючись розібратись з її емоціями. Що ця дівчина зробила і мною?

• Ні, ти як завжди вчасно. – Стеф посміхається мені. – Знайомтеся…
• Мене звати Лука. – Я протягнув до неї руку.
• Джина, але можете звати Джи. – Вона не впевнено протягнула руку, а я легенько взяв і поцілував її. – Дуже приємно.

Яка  в неї мʼяка шкіра, тендітна рука тремтить від мого доторку. Вона не очікувала такого жесту, тому застигла з широко відкритими очима,  не відводила погляду, так само як і я від неї.

• Джина… дуже гарне імʼя. Мені дуже подобається.

В неї такий наляканий вигляд, що мені стає ніяково. Хочеться захистити її, навіть якщо захист потрібен від мене. Ми зависли в тиші, я чув лише своє серце, яке гупало у вуха, і бачив її чарівну вроду.

• Лука, нам вже час їхати. – Стеф… Я забув що він поруч. – Я і так сильно затримав Джи, її робоча зміна вже скінчилась, гадаю вона хоче відпочити.
• Так, звісно друже. – Я перевів погляд на Джи. – Радий був вас бачити Джина. Гарного вечора.
• Доброї ночі.