ДЖИНА

ДЖИНА

              Перші промені сонця впали на моє обличчя, хотілось відвернутися, сховатися під ковдру, та втекти ще на годинку від реальності. Але щось свербіло в середині, наче щось давно забуте стукало в двері моєї свідомості. Щось доволі знайоме, просилось звільнити його.

              Останній раз я тренувалась рік тому, перед останнім боєм. З того дня, я жодного разу не доторкнулась до форми. Але чомусь, я була впевнена, що мені треба хоча б тренуватися, аби не втратити навички. Узявши телефон я вирішила знайти боксерський клуб поруч з будинком, нав’язлива думка повернутися в спорт все не залишала мене. До речі, в минулому я майстер спорту з боксу,  «Непереможний Джин» – так мене називали.

              Смішне прізвисько для дівчини, правда? Але насправді мені було байдуже, іноді мене це навіть веселило. Тоді мене всі боялися – а тепер я боюсь сама себе. Суперники кидали виклики, скидаючись на те, що мені щастить в перемозі над іншими. Наївні.

              Знайшовши підходящий клуб, вдягнула форму, схопила воду і вийшла, мені дуже кортіло познайомитись з тренерами, а можливо навіть вибрати одного з них для своїх зайнять.

              Клуб був великий, просторий, просякнути запахом поту, шкірою і амбіціями. Не встигла я ступити декілька кроків як мене помітив чоловік у спортивній формі – високий, з міцною поставою, він одразу рушив до мене.

• Доброго дня, мене звати Семі. – він протягнув мені руку, хоче перевірити силу. – Можливо вам потрібна допомога? Ви обрали тренера?

              Звісно допомога мені була не потрібна я знала що роблю, але цікаво було подивитись, що він мені запропонує. Я не дуже люблю нав’язливих людей, але це його робота.

• Я Джина. – я протягнула руку у відповідь. – Але називайте мене Джи. Була б дуже вдячна за допомогу. – прикидатися зовсім не гарно.
• Ви колись боксували?
• Так, але це було дуже давно, і я тільки спробувала, далі так і не наважилася займатися.
• Тоді почнемо з невеликої розминки.

              Семі поганяв мене трохи, а я увесь час прикидалась, що нічого не розумію. Навмисно робила не вірні рухи, плутала вправи, та просила допомоги. Відчувала себе максимально не зручно.

• Що ж м’язи готові до тренування, спробуємо на груші чи хочете відразу на лапах?
• Давайте на лапах, дуже хотіла спробувати.

              Семі повів мене на ринг, допоміг вдягнути рукавиці, розповів як потрібно працювати, як правильно повертатись при нанесені удару. Мені подобалось як він це робить, все було чітко та зрозуміло, нічого зайвого як я полюбляю. Спершу я намагалась прикидатись, але руки пам’ятають і коли я вже адаптувалась та розслабилась, руки почали боксувати професійно.

• Чекайте Джи, мені здається ви були не зовсім відверті зі мною. – Трохи з образою він промовив.
• Що саме ви маєте на увазі? – посмішка вже сяяла на моєму обличчі.
• Я ж бачу точність ударів та ваші рухи, силу та швидкість. Ви професійний боксер, чи не так?
• Пробачте мені, але я хотіла найкращого тренера, тому прийшлось піти на таку хитрість. Мені справді не зручно, що я вас надурила.
• Дякую звісно, але навіщо вам тренер? Ви й самі чудово могли б навчати. Я впевнений ви знаєте все не гірше за мене.
• Сама я не зможу контролювати та вдосконалювати свою майстерність. А ви знаєте, немає нічого досконалого.
• Добре, тоді пропоную зараз трошки по займатись, а на наступний раз я підготую програму тренувань для вас, як вам така пропозиція?
• Я з великим задоволенням.

              Тренування пройшло чудово, Семі побачив усі мої сильні та слабкі сторони, я дуже задоволена, навіть не помітила як промайнуло три години.

              Після довгої перерви і першого тренування, я тільки хотіла спокою. Після тренування тіло гуло від втоми, я була така голодна, що ладна з’їсти мабуть й слона, але ідея готувати здавалася знущанням. Улюблена піца – єдине про що я могла думати.

              Коли я під’їхала до закладу, мені здалося, що авто яке стоїть біля нього дуже знайома, великий чорний джип. Не придавши значимості сіла на улюблене місце на терасі, я ніколи не обирала, завжди замовляю Папероні.

              Коли офіціант пішов, щось привернуло мою увагу в закладі, обернувшись я не вірила своїм очам. Він. Той тип з бару.

              Його мерзенні очі я ніколи не забуду, він сидів і спостерігав за мною, а його посмішка змушувала мене відчувати дискомфорт, але не можна було подавати виду. Такі покидьки, тільки но побачать слабину, постійно будуть відчувати себе вищими. Вирішивши, що по їсти я не зможу в закладі, своє замовлення я забрала з собою, перш ніж піти я подивилась йому в очі – і дала зрозуміти: я пам’ятаю. І я зневажаю тебе.

              Авто мчить по трасі, я не можу знизити швидкість, колись це зіграє злий жарт зі мною. Я так хочу втекти як можна далі від нього. Не зрозумівши як так вийшло, як я доїхала, опинилась біля улюбленого пляжу, того самого який увесь час рятував мене.

              Наче сама доля звеліла мені заспокоїтись саме тут, звісно бажання їсти вже не було, взявши холодну каву я пішла до свого місця.