ДЖИНА

ДЖИНА

                  Не дивлячись на важкий графік роботи, єдиною моєю незмінною традицією, завжди були відвідини моря. Кожного вихідного, я їздила на один і той самий пляж. Пляж Lido di Latino, сьогодні не було виключенням. Один цілий день я проводила тут, набираючись енергії, сил та тепла. Тепла сонця та хвиль. Можливо я навіжена, але завдяки морю, я перестаю відчувати себе самотньою.

                  Я завжди займаю одне й те саме місце, іноді мені здається, що воно моє, і тільки моє, хоча скоріше за все просто так співпадає. Я завжди сиджу біля величезного каміння, він омитий морем, гладенький де б не торкнулася. Я розмовляю з морем, розповідаю всі свої секрети, переживання та мрії. Знаючи, що море не розповість нікому, воно збереже кожне моє слово, кожен секрет. Ми як споріднені душі, які колись роз’єднали.

                  З самого дитинства, я була схиблена на морі. Я благала кожного року, аби ми з батьками, хоч не на довго але поїхали до моря. Воно лікувало мене, мою зранену душу і зламане тіло.

                  Над морем почало заходити сонце, як сильно я б не любила захід сонця, я ще не зовсім адаптувалась до доріг, тому намагаюсь не їздити в темряві.

                  Машина мчить по забитій магістралі, я не одна повертаюсь до міста. В салоні грає улюблений гурт « Imagine Dragons» я підспівую, як помічаю, що мій мобільний розривається. Міра?

• Привіт люба. Щось сталося? – вона ніколи не телефоную по дурницях.
• Ciao ( з італійської – привіт), – чую її не впевнений сміх. – Ти за кермом?
• Так, повертаюсь в місто.
• Дайно вгадаю. Була на пляжі?
• Ну звісно, ти так добре мене знаєш. – Ми обидві розреготались. – Так що трапилось? Ти ніколи не телефонуєш без причини.
• В мене сьогодні день народження…
• Що? І ти кажеш мені це тільки зараз?
• Нууу… Я не люблю цей день, але Дарина наполягає його відсвяткувати. – Вона казала дуже швидко, аби я не встигла перебити її. – Ти прийдеш?
• Звісно! Куди? Та на котру годину?
• Я тебе обожнюю. – Полегшення в її голосі, додало мені спокою. – Ми збираємось в нашому барі, через дві години.
• Гаразд, можливо трохи запізнюся.
• До зустрічі люба.

Ця дівчина зведе мене з розуму. Я задумалась де взяти квіти, так як подарунок я вже ніяк не встигну придбати, а з порожніми руками я не люблю приходити. Я настільки задумалась, що не помітила, в який момент мене підрізав сусідній автомобіль. Різко повернула праворуч, та з усіх сил втримала кермо. Серце калатає до безумства. Я зупиняюсь на першому дозволеному місці, аби віддихатися, та трохи прийти до ладу. Адже один з моїх страхів – загинути в аварії. Я поклала голову на кермо намагаючись заспокоїти дихання, аж раптом хтось постукав в моє вікно, від чого мене аж сіпнуло.

Я повернулась і побачила чоловіка. Дуже гарного чоловіка. Він просив опустити скло, але я хотіла вийти. Вийти і прибити його. Дідько! Я вийшла з машини і він не зводив з мене очей.

• Ви ледь не довили мене, до серцевого нападу!
• Вибачте, я не знаю як це вийшло. – Та ні! Бляха який в нього гарний голос. – Мені справді дуже шкода.
• Гаразд. – все що я могла з себе видавити.
• Вам потрібна допомога?

Він доторкнувся до моєї руки, крізь моє тіло наче пройшов електричний струм. Я не свідомо відсахнулась від нього. Хоча єдине чого я бажала, аби він доторкнувся ще.

• Дякую, але мені вже час їхати.

Я швидко сіла за кермо, та дала по газам. Чорт. Що то було? Адреналін? Безумство? Переляк? Я не могла знайти відповіді, тому залишила на потім всі питання.

Поки я їхала побачила квітковий магазин, обрала букет білих троянд, з білою атласною стрічкою. Квіти готові, залишилось заїхати до дому, та переодягнутися. 

***

Коли я відкрила шафу, то відразу розгубилася. Я не мала достатньо святкового одягу, адже віддавала дань більш спортивному стилю. Тому було вирішено вдягнути, чорну вечірню сукню, з дуже гарним розрізом на спині. Спереду все закрите, але ж ця спина. Я не могла похвалитися розкішною фігурою, але мені все подобалось. Сукня вигідно підкреслювала великі груди та пишні сідниці. До сукні я підібрала чорні босоніжки, та таку ж чорну сумочку. Так, мій улюблений колір чорний, не важко здогадатися.

Я вийшла на двір і мала непереборне бажання поїхати на своєму авто. Алкоголь мені був не потрібний для веселощів, тому я навіть довго не вагалась, просто сіла і поїхала.

Музика відразу заклала вуха, я очима пройшлась по закладу, і знайшла дівчат. Вони стояли і витріщались на мене, наче привида по бачили. Я легкою ходою підійшла до них, Міра відразу кинулась мені в обійми.

• Джи… ти така гарна. Боже тобі так личать підбори і сукні. – Вона лепетала без зупину. – Чому ти ховаєш таку красу?
• Міра, зупинись. Взагалі то сьогодні твоє свято, а не вечір похвали для Джи. – Я засміялась, аби відволікти її. – Я не встигла придбати подарунок, то вирішила хоча б подарувати тобі квіти.