ДЖИНА

ДЖИНА

Морська блакить. Вона зачаровує з першого погляду. Я ніколи не бачила нічого чарівнішого. Хвилі розбиваються об берег, піна залишається на моїх ногах. Здавалось, що я ніколи не відчувала себе щасливішою.

Сьогодні рівно три місяця з дня, як я приїхала до Італії. Латіна – мій новий дім. Місто в якому ідеально все. А головне, місто в якому я можу не боятися. Не боятися бути самою собою, не ховатися від людей і не хвилюватися, що хтось мене впізнає. Хоча перші тижні я оберталась на кожну людину. Мені здавалося, що всі довкола стежать за мною, що всі впізнають мене, і кожен хоче здати мене. Але з часом я звикла.

До свого переїзду я потурбувалась про роботу, агент допоміг мені з пошуком квартири, так я буду сплачувати оренду, але я не шукала її, мені не треба було підтверджувати свою особу і шукати покровителя. Я зачарована своєю квартирою, а особливо її балконом. З свого балкону я бачу все місто. Я обожнюю ввечері сісти, з чашечкою чаю і слухати життя в цьому місті. До того дня як я перетнула кордон, я вибрала собі автомобіль. Mercedes-Benz CLK-Class 2003 року. Срібного кольору з шкіряним салоном. Все як я і хотіла, я закохалась в цю машину, ще в шкільні роки. Я мріяла про неї, аж до тепер.

Робота яку я знайшла не ідеальна, але добре оплачується. Я бармен в ресторанному комплексі. Не просто в ресторанному комплексі, а в цілому ресторанному містечку. На нашій території можна знайти концертний майданчик, бар, тераса з виглядом на місто, основну будівлю ресторану та танцювальний майданчик. Моя робота оплачувалась добре завдяки знанням мови. Я готувалася до своєї втечі, тому почала завчасно вивчати мову.  Через це більшу частину часу, я працюю за барною стойкою, так як треба розуміти своїх гостей, і вдовольняти їх бажанки.

Я не шкодую, що потрапила саме сюди. Поки я проходила робочу адаптацію, я познайомилася з неймовірними людьми, навіть в подарунок отримала кількох подружок. В нашому комплексі працює 186 людей. Чи не божевілля? Я гадаю що саме воно. Моїми подругами стали дві дівчини. Вони наче ураган, кожна з них по окремості як бурхливе море, яке не знає пощади. Міра – офіціант, а Дарина – шеф-кухар. Вони моя головна біль і моя розрада. Але незважаючи на них, чи зможу я відчути себе частиною цього світу? Цього нового, мого світу.