22

Я миттю підбігла до бідолашної, взяла її на руки і поклала на ліжко. Вона важко дихала і намагалася щось мені сказати. Поклавши долоню на її голову, я заплющила очі і направила магічний потік, який, якщо не зцілить її, то хоча б допоможе терпіти біль. Вона трохи заспокоїлася та прошепотіла:

- Він знає… Він вже шукає мене… - промовила та відключилася.

Дякуючи бабусиним записам, я швидко наклала закляття невидимості на пташку. Я чітко розумію, що Ламар - сильний маг і може зламати закляття на відстані, але все ж я маю трохи часу. Буду періодично підсилювати захист та обов’язково знайду спосіб визволити її та інших з полону.  

Тихий стук в двері привів мене до тями. Я поглянула на годинник, який показував п’яту ранку. Хто може прийти? Він не міг би так швидко її знайти. Та й не стукав би крадькома, а розтрощив би мені двері і мене заразом. Сконцентрувалась і відчула, що це не ВІН. Та й той, хто там зараз стоїть, також мене трохи спантеличив. Видихнула і тихенько підійшла до дверей.

- Хто там? - зробила вигляд, що дійсно не знаю.

- Ліндо, вибач, але… 

- Хто? - голосніше промовила.

- Твій сусід, однокурсник, - невиразно бурмотів, - Борис…

- Чого тобі, сусід-однокурсник? - знервовано запитала.

- Ти кричала, то ж я й прийшов перевірити, чи все у тебе гаразд.

Дивно, я ж не кричала. Тобто то кричала не я. Чи, може, я все ж крикнула від болю?

- Наснився дурний сон. Ти йди собі. Дякую, що потурбувався.

- Відчини, я маю впевнитися, що з тобою все добре.

Він серйозно вважає себе захисником чи кимось, хто має щось тут перевіряти? Не хотіла відчиняти, але мала якнайскоріше позбутися його. Видно ж, що він не відчепиться і нитиме під дверима вічно.

- Бачиш, жива-здорова, - розчинивши трохи двері, прошепотіла, - А тепер можеш іти, досипати. Дякую!

Він намагався роздивитись мою кімнату, але я не дала йому це зробити і швидко зачинила двері.

- Бувай, - встиг сказати Борис і, нарешті, пішов до своєї кімнати.

Я повернулася в ліжко, перевірила стан Жанет і, трохи заспокоївшись поклала голову на подушку. Заснути я вже не могла, аналізувала. Він не міг чути крик, бо я не кричала. А якби й кричала, то Влад теж прибіг би. Може й пів гуртожитку збіглося б рятувати мене, бо той крик, який почула я, розбудив би всіх. Дивно це якось. Дуже дивно. Та з цим Борисом я розберуся завтра. Тобто сьогодні.

Знову стук в двері, але гучніший, ніж попередній вирвав мене з роздумів. Я підскочила в ліжку і зрозуміла, що спала. Поглянула на годинник і зрозуміла, що не тільки спала, а ще й проспала! 

- Дякую, що розбудив! - відчиняючи двері промовила, - Заходь, я швидко зберуся.

- Щось трапилось? Відчуваю магічні сліди. Ти практикувала? - блакитноокий оглянув кімнату і зупинив погляд на завмершій Жанет.

- Так, - крикнула з ванної, - Дещо сталося, але все під контролем! - і пошепки додала, - Сподіваюсь, що все вийде.

Зібралася я дуже швидко, і, перед виходом, прочитала закляття невидимості ще раз, щоб підсилити його дію. Сподіваюсь, Патрик її не знайде. 

Щоб не запізнитися, я вирішила скористатися силою. Саме час підточити вміння. Запропонувала блакитноокому добратися до універу “з вітерцем” і він, з вогником в очах, обійняв мене. Він знає, що достатньо одного дотику, щоб перенестися, але так, в обіймах, набагато приємніше. Та й мені так легше, тому шо концентрація буде на одному об’єкті, а не на нас двох.

Отже, подумки побажала Жанет триматися і дочекатися мене, заплющила очі і миттю опинилася в нашому корпусі універу. Блакитноокий озирнувся і промовив пошепки:

- Кохана, ти не могла знайти іншого місця? Як ти уявляєш собі мій вихід звідси? - провів рукою, показуючи тісне приміщення, в якому ми ледь вміщалися.

- Та не кричи ти! Тихіше треба розмовляти, якщо ти чоловік і знаходишся в жіночому туалеті. Це було єдине місце, в якому нікого не було. І не забувай, що я ще не дуже вправно переміщуюся, тому подякуємо, що добралися живими!

Блакитноокий посміхнувся і пошепки попросив витягти його звідси. Я вийшла з кабінки, відчинила двері і обережно заглянула в коридор. На щастя, там нікого не було, окрім прибиральниці, яка вже відкрила двері підсобного приміщення і, з гуркотом, ставила відро зі шваброю. Я махнула хлопцю, щоб найскоріше вшивався звідти. Він, немов ошпарений, вибіг і зник з поля зору. А я спокійно пішла на кафедру.

Віола зустріла мене і схвильованим голосом сповістила, що завідувач сьогодні злющий та вже на місці. Це трохи вибило мене з рівноваги, але я не маю права панікувати. Зробила глибокий вдих, видих і заспокоїлася. В такому стані краще контролювати ситуацію. Першочергово перевірила свій захист і помітила, що мій щит трохи, так би мовити, побитий. 

Не відчула я цього втручання саме тому, що була занепокоєна ситуацією, що склалася з Жанет. А спроби пробити мій захист були доволі обережні. Я навіть сказала би, що хтось прощупував силу захисту дуже ніжно і майже непомітно це робив. Але, мені здається, я знаю, хто саме це робить. Я, не торкаючись зовнішнього захисту, додала захист зсередини, залишивши непомітну відстань для того, щоб той, хто намагається його порушити не помітив, що його спроби викрито.      

Віола помітила, що я замислена стою біля свого столу і не сідаю. Взагалі не рухаюся, а просто дивлюся у вікно.

- Ліндо, як ти? Щось трапилося? Я ж відчуваю, що ти тут тільки тілом, а думками вже мандруєш кудись, - прошепотіла і торкнулася мого ліктя дуже обережно, щоб не налякати.