17

Треба відпрацьовувати перенесення. Перший раз видався незграбним, трохи промазала і впала на підлогу, а мітила опинитися в ліжку. Добре те, що сова не постраждала. Я тримала її міцно і при падінні, вона опинилась на мені, а не піді мною. Вона так міцно спить, що мабуть і не помітила ніякого переміщення. Сподіваюсь, це не зашкодило їй.

Обережно поклала її на подушку і зняла ілюзію. Тепер маю дізнатися, що за магія приспала її, та розчаклувати це дивне створіння.    

Передивилася бабусин записник, знайшла закляття зачарованого сну і зворотне до нього, але не впевнена, що це підійде до цього птаха. Маю якось дізнатися, що саме було зроблено, щоб приспати її - зілля чи заклинання, а може і те й інше. Можливо для людей і для тварин існують окремі заклинання, різні за структурою чи за складом. Мені терміново необхідно більше інформації.

Зачинила вікно і двері, щоб сова не вилетіла з кімнати, та пішла до бібліотеки. Там обов’язково має щось бути!

У бібліотеці набрала книжок та зручно розмістилася в читальній залі. Знайшла декілька способів накладання магічного сну. Все занотувала. Коли добралася до останньої книги, до мене підійшов співробітник бібліотеки і повідомив, що час закінчувати і здавати книги. Ця книга зацікавила мене тим, що в ній викладено техніку спілкування на рівні підсвідомості і можливості застосування цієї техніки на людях (істотах) навіть у стані стазису чи у випадках втрати свідомості. Термін "істоти" мене зацікавив найбільше, але прочитати бодай щось не вистачило часу.

Бібліотекар не дозволив взяти цю книгу до гуртожитку. Навіть посвідчення співробітника кафедри не дає право виносити саме цю книгу. Виявляється, вона у єдиному екземплярі. Шкода, що я не почала з неї. Вирішила, що завтра після роботи завітаю знову. Попросила відкласти книгу до завтра.  

У кімнаті перечитувала нотатки з бібліотеки, передивлялася бабусин записник аж до пізньої ночі. На мить відволіклася і перевірила, чи Влад вдома. Виявилося, що немає. Завтра - перший день навчання. Що він собі думає? Поглянула на годинник і вирішила, що й сама маю стати відповідальнішою і, одягнувши нічну сорочку, вклалася в ліжко. А сову поклала на підлогу у, сконструйоване з банного рушника, ліжечко.  

Прокинулася до світанку, перевірила пташку, вона спить і за всю ніч навіть не рухалася. Відчувши, що блакитноокий спить, постукала в стіну, щоб він прокинувся. Сьогодні в нас початок семестру, він має бути присутній. Сама швидко зібралася і, залишивши свою гостю, зачинила двері. Підійшла до кімнати Влада і постукала. Він довго не відчиняв, та я наполегливо намагалася його розбудити. Нарешті почула його кроки і дочекалася, поки відчинить. 

- Ліндо, що трапилося? Чого тарабаниш? - сонним голосом запитав.

- Сьогодні в універ, ти, сподіваюсь, не забув? - тоном вчительки відповіла я.

- Так на другу пару, я ще трохи маю поспати. Не хвилюйся, я не спізнюсь.

Я чмокнула його в небриту щоку і побігла на роботу. Знаю, що Ламар не прийде сьогодні, але все одно поспішаю, маю поставити підпис щодо отримання ключа до восьмої години ранку. Він перевірятиме, я це знаю. І ще маю встигнути поговорити з Віолою до початку занять, якщо вона не спізниться.  

- З квіткою все гаразд? - спитав пан Стеф, щойно я зайшла.

- Квітка? - трохи розгублено спитала я, і миттю згадала вчорашню хитрість, - Так, все з квіткою добре, завтра поверну.  

- Гарного дня, пані Ліндо!  

Подякувала, схопила ключа та побігла на кафедру.

Через кілька хвилин почали приходити викладачі і, нарешті, прибігла Віола.

- Ти чого прийшла? У тебе початок навчань, це по-перше, а по-друге, здається, друга пара. Чи третя? Щось я зовсім розклад не пам’ятаю… - замість вітання протараторила Віола.  

- Доброго ранку! - з посмішкою сказала я.

- Ой, вибач, доброго ранку, - вже спокійніше промовила подруга і підійішла до столика заварювати каву, - Ліндо! Коли чашку принесеш? Ми використали майже всі одноразові стакани.  

- Я відшкодую… Точно! Чашка! Дякую, що нагадала! - дзвінко крикнула я.

- Ти якась дивна сьогодні… За вихідні щось сталося, про що я маю знати?

Я довго думала, чи розказувати Віолі, що трапилося, проте без її знань я не розберуся швидко. А час спливає. Тому вирішила розказати, але обережно і не все. Всі ті загадкові явища, що я побачила у Ламара в кабінеті мене дуже непокоїли. Ще й ті птахи…

- Віоло, скажи, чи можу я піти додому одразу після пар і не затримуватися до кінця робочого дня?

- Так, Патрик дозволив. Чи він тобі не казав?

- Ще й як казав… - задумливо подивилася у вікно смакуючи каву.

Віола поглянула на мене, але нічого не питала, просто почала розбирати папери на своєму столі. А я мовчки думала, як розпочати розмову. Мої думки перервала жінка, що зайшла до лаборантської.  

- Вітаю! Ви наша нова лаборантка? Я була відсутня на “шабаші”, - вони з Віолою засміялися, та жінка змінила тон, - Тобто на засіданні кафедри. Мене звати Кейт. Я - професор нашої кафедри. Ваш курс також у моєму розкладі. Будемо знайомі! - подала руку для вітання.  

- Вітаю, пані Кейт, мене звати Лінда, рада знайомству.

Віола пригостила її кавою, а я розглядала цю молоду і привабливу жінку. Прочитати її я не намагалася, бо і так відчувала її світлу магію. Світлу і дуже потужну. У такому молодому віці вона вже дослужилася до звання професор. Це вразило мене і я прийняла рішення, що ця жінка - саме та, що потрібна мені. Не довго думаючи, я звернулася до неї:

- Пані Кейт, чи можу я Вас просити бути науковим керівником? Що для цього треба зробити.