13

У моїй натхненній розповіді я обмовилась, що Ламар П., до всього, ще й запропонував бути моїм науковим керівником при написанні дипломної роботи. На ці слова дівчата повідкривали роти і повсідалися на стільці так, наче в них ноги підкосило.

- Дорогенька, раджу відмовитися від цієї ідеї. Знайди іншого наукового керівника! - злякано промовила Віола, а Джулія просто кивала на підтвердження її слів.

- Чому? - я також сіла на свій стілець, розраховуючи на пояснення.  

- Бо ти не захистиш диплом. Або захистиш з другого, або, навіть, з третього разу. Я знаю, про що я кажу. Він вимотає твої нерви, вип’є життєві сили, не буквально, звичайно, але познущається вдосталь, - затараторила Джулія, - Ти, Ліндо, краще у аспірантки запитай, яка наразі готується до захисту кандидатської. Вона має от-от прийти.

- Не гарячкуй, познайомишся з іншими викладачами і потім приймеш рішення. Але поки що не поспішай, прошу тебе., - додала Віола.

- Добре, дівчата. Дякую за застереження, проте рішення я прийматиму сама, - спокійним тоном відповіла я.

Проте дівчата не заспокоїлися і ще довго розповідали мені історії про те, як Патрик занапастив кількох студентів. Та я не вірила. Навіщо це завідувачу кафедри? Навпаки, він має підіймати рейтинги своєї кафедри відмінними результатами своїх студентів і аспірантів. Час у мене ще є. Навчання ще не почалося, тому не поспішатиму. Та й до дівчат прислухатися треба, вони ж знають його довше, ніж я.

Коли Віола з Джулією перестали щебетати, я продовжила написання чорнового варіанту протоколу. Невдовзі закінчила і віднесла Ламару на перевірку. Він сказав, що пізніше перегляне та завтра зранку я отримаю перевірену чернетку. А на сьогодні я вільна, тому можу піти додому і відпочити.   

Я, задоволена, зайшла у лаборантську, а там була якась дівчина. Віола представила мені її, акцентувавши мою увагу на те, що це та сама аспірантка, про яку вона з Джулією мені розповідала. 

- У якому він настрої, Ліндо? - хвилюючим голосом запитала Наталі.

- Був у доброму гуморі, але я йому принесла на перевірку протокол, тому зараз я вже не впевнена в тому, що його настрій і досі добрий, - намагалася шуткувати, бо дівчина була дуже знервована. 

- Побажайте мені успіху, дівчата, - видихнула Наталі, та пішла до Ламара зі своєю кандидатською.

Я провела її поглядом і запитала у Віоли:

- Чому вона така схвильована?

- Вона запізнилася. Строки подання останнього розділу вона пропустила тому що як раз народила дитину.

- Але це ж поважна причина?

- Не для Ламара. Він не розуміє, що у людей можуть бути інші поважні причини, крім смерті, щоб не з'явитися вчасно і не подати роботу на перевірку. 

- Середньовіччя якесь… - ледь не крикнула я, але стрималась, промовивши це собі під носа.

Через хвилин десять зайшла заплакана і знервована Наталі. Я налила їй води, щоб трохи привести до тями. Тремтячими руками вона мовчки почала складати свої папери в сумку, та вони, наче навмисно, падали на стіл і підлогу. Я подала їй воду і спитала, чи все добре. І тут вона розплакалася ще сильніше.

- Він… Він сказав, що ніхто не просив мене народжувати і що це - тільки мої проблеми. І те, що я нещодавно втратила чоловіка, теж не є причиною, щоб не з’явитися у зазначений час! Як він так може? А коли я попросила написати заяву на зміну наукового керівника, взагалі оскаженів і вигнав мене з кабінету!  

- І що ти тепер плануєш робити? - обережно запитала я.

- Мабуть, покину аспірантуру, бо допомогти мені нема кому. Зараз залишила немовля з сусідкою, а сама тут… - не закінчивши речення, почала задихатися від розпачу і плачу.

Я взяла її за руку і запросила сісти на стілець. Вона плакала і ніяк не могла заспокоїтися. Я сказала дивитися мені в очі і не лякатися тому, що я робитиму. Вона зацікавлено подивилася на мене, та не сперечалася. Я зрозуміла, що їй наразі байдуже. У неї просто істерика. Я поклала свої долоні ій на скроні, подивилася їй в очі і, сконцентрувавшись, почала шепотіти одне потужне закляття з бабусиної книжечки. Це закляття діє на зміцнення внутрішньої сили. Але мені довелося спочатку просканувати Наталі, щоб впевнитися, що закляття їй не зашкодить.  

Вона поволі почала рівно дихати, і в її очах засвітився вогник. Це означає, що закляття подіяло. Я прибрала руки і спитала, як вона себе почуває зараз. Вона посміхнулася і, подякувавши, відповіла, що наче народилася знову. Такого приливу сил вона давно не відчувала.  

- Що ти щойно зробила? - тихим голосом запитала мене Віола.

- Я допомогла їй, щоб вона пережила втрату чоловіка і додала їй сил, щоб вистачило і на виховання доньки, і на боротьбу.

- Звідки ти дізналася, що в неї донька? Вона тобі не казала про це, - підозріло подивилася на мене Віола.

- І ти, будь ласка, не кажи нікому, що щойно бачила. Зазвичай я такого не роблю, та ще й в присутності когось. Але Наталі була в жахливому стані і я не могла їй не допомогти. Я ж можу тобі довіряти? Ти не розкажеш?

Віола запевнила мене, що нікому не розкаже, хоча і не зрозуміла, що поганого в тому, що я допомогла дівчині. Та додала, що, добре, що Джулія наразі вийшла з лаборантської і не бачила цього. Бо вона “по-секрету” розповіла б все і всім, що бачила. Ще й додала б цікавих подробиць від себе. 

Наталі подякувала мені і сказала, що не розкаже нікому. Зібрала свої речі та, попрощавшись з нами, відчинила двері. А там неочікувано з’явився Патрик, злющий, як демон. Склалось враження, що його чорні очі палали вогнем потойбіччя. Він зайшов і побачив усміхнену Наталі. Це роздратувало його ще більше.

- Ви ще й досі тут? Що Вас так ощасливило? Те, що я не пропустив останній розділ, чи те, що Ви сама остання йдете на захист? Щоб через тиждень у мене на столі лежала перероблена кандидатська, або вижену Вас!