11

Ранок почався раніше, ніж зазвичай. Я прокинулася і, швиденько зібравшись, вибігла з кімнати, маю ж встигнути зайти в канцелярію за кореспонденцією для Патрика. Відійшовши від дверей, зупинилася на мить і вирішила перевірити, чи Влад вдома. Підійшла до його кімнати і прислухалась, підключивши темні вміння. Він спить, а у думках я. У мене аж мороз пробігся по шкірі, коли прочитала його думки. Згадалося вчорашнє і я миттю відскочила від його дверей. Тепер я точно не буду читати його, це занадто. Пообіцяла собі ще раз, що не лізтиму в його думки. По-перше, це нечесно, а по-друге, вчора я йому сказала, що не буду цього робити, а сама… 

Цей хлопець нахабно зайняв більше місця в моєму серці, ніж я хотіла. Він хвилює мене настільки, що я переступила через обіцянки не практикувати вміння читати думки близьких мені людей. Що ж він зробив зі мною? Але ж я сама дозволила цьому статися. Втратила контроль і от, що тепер маю.

Мої нові почуття подобаються мені. Вони розбурхали моє холодне серце. Все своє життя я не давала волю слабкості. Завжди йшла до цілі, незважаючи на почуття. Але після вчорашнього вечора я усвідомила, що кохання - це не слабкість і не потрібно ховатися. Кохання надихає, надає крила. Не можна відмовлятися від цього.

Непомітно для себе дійшла до універу і побігла до канцелярії. Вони вже відчинилися, я привіталася, представилася і, розписавшись в журналі, отримала документи. Мені видали цілу стопку паперів. Я не вчитувалась, що то за документи, але один лист привернув мою увагу. Він відрізнявся від інших. Від нього йшло якесь дивне тепло. Я подивилася на конверт, зворотної адреси не було. Здається, це щось особисте. Дивно, чому люди використовують офіційне листування для особистих потреб. Можна ж на домашню адресу надіслати все, що захочеш. А знаючи, як працює пошта, стає зрозуміло, що той, точніше та, що писала цей “теплий” лист, працює тут, в універі. Зазвичай, пошта ставіить свої відмітки на конвертах, а тут нічого, тільки напис для отримувача "Ламар П.". Я не стала читати листа, бо поважаю Патрика, хоча було дуже цікаво. І я можу це зробити непомітно, просто поклавши долоню на конверт. Та втручатися в особисте життя Патрика я точно не готова. Кожен має право на приватність.

Швидко піднялася сходами і залетіла на кафедру. Подивилася на годинник - рівно восьма година. Я встигла. Через хвилину відчинилися двері лаборантської і зайшов Ламар.

- Приголомшливо виглядаєте, пані Ліндо! Аж світитеся щастям! Доброго ранку!

Невже це так помітно? Невже у мене на обличчі написано: “Я закохана і щаслива!”. Треба негайно це стерти.

- Дякую, пане Ламар! Чудовий ранок сьогодні. Ваша кореспонденція! - показала йому стопку паперів.

- Дякую за оперативність. Занесіть мені до кабінету. Пані Віола знову запізнюється?

- Ні, що Ви. Вона вже тут, просто відійшла на хвилинку, - впевнено сказала я, наче це правда.

На останньому слові у дверях з’явилася Віола, трохи розгублена. А я, не даючи їй сказати ані слова, спитала:

- Перевірила розклад? Все там правильно?

Патрик повернувся до неї, а я підморгнула Віолі, щоб підіграла мені.

- Так, перевірила, все добре, - підхопила вона мою гру і привіталася з Патриком, - Доброго ранку, пане Ламар! Вчора з Ліндою складали розклад занять, та сьогодні засумнівалася щодо одного викладача, тому бігала на перший поверх перевірити.

- Молодці, дівчата. Чекаю на кореспонденцію.

Сказав і вийшов з кабінету. Віола чмокнула мене і подякувала, що прикрила її, бо вона проспала сьогодні. Я заспокоїла її, сказавши, що Патрик сьогодні у доброму гуморі, тому день має бути добрим.

- А що це ти світишся вся? Закохалася? - хитро глянула на мене.

- Припини, Віоло! Нормальна я! До чого тут кохання? Просто настрій чудовий.

Схопила папери і пішла до Патрика, завчасно поклавши “теплий” лист поверх стопки. Він, як завжди, сидів і не помічав, що хтось зайшов до нього. Я зрозуміла, що маю бути непомітною, чи навіть, прозорою. Байдуже. Я поклала листи на лівий край столу і пішла. Він, не дочекавшись поки я вийду, почав читати листа. Я відчула, як нетерпляче він розриває конверт. Отже, я мала рацію, це щось дуже особисте.

Зайшла до лаборантської і почала перебирати свої папери, готуючись до завтрашнього засідання кафедри. Хвилююче відчуття. Хочу все зробити правильно, тому сконцентрувалась на роботі.

Двері відчинилися і зайшов Патрик. Від нього віяло чимось заворожуючим. Він сповістив, що до кінця дня не повернеться. Буде завтра на засіданні. Навіть побажав нам гарного дня. Віола вислухала його настанови, що і як треба сьогодні зробити, занотувала все з дуже серйозним обличчям, а коли за ним зачинилися двері, у неї розтяглася усмішка.

- Побіг до неї…

- Побіг до кого? - зацікавлено запитала я.

- Ніхто не знає хто вона, але всі знають, що він “обзавівся” особистим життям.

- Як так? Всі знають, але ніхто не знає.

- Пам’ятаєш, я казала, що зовсім недавно він був інший. Тоді він буквально роздирав усіх колег претензіями до роботи на рівному місці. Був завжди знервований і злющий, як дикий звір. 

- Так, пам’ятаю...         

Мені було страшенно цікаво, бо я планую затриматися тут і маю знати все. Віола почала розказувати мені історії життя кафедри і, зокрема, Патрика. Виявляється, що коли він самотній, тобто у нього немає близьких стосунків із жінками, він дуже злий і завжди кричить. Іноді навіть без приводу. Завжди працює до пізнього вечора та приходить на роботу раніше за всіх і лає, коли інші приходять після нього, вимагаючи дисципліни і пунктуальності.