9

Наступною прочитала свою студентську справу і мені стало легше. Вони не виявили у мене ніяких “особливих” здібностей. Потішили особливі відмітки щодо мене: “Схильна до написання наукових статей, обізнана у зіллєварінні та має лікувальні здібності. Рівень бойових мистецтв: 7 із 10. Магічна приналежність: світла. Рівень сили магічного резерву: 6 із 10”.  

Чудово! Саме те, що я показала. А сховала я те, що завжди приховую: ментальний вплив, телекинез, читання думок, метання вогнем та, найголовніше, що я - темна. Показати татову світлу магію замість своєї темної було не складно.

А от блакитноокого просканували добре. Він відкрив усі свої здібності. 

Я зібрала всі справи і підвелася, щоб занести їх завідувачу, але Віола зупинила мене:

- Ти до нього?

- Так, а чому питаєш?

- Всі особові справи треба рокласти в алфавітному порядку. Це його вимога.

- Ой, зовсім забула! Він же сказав, щоб я навчилася у тебе, як “правильно” подавати йому документи. Дякую!

Я поскладала теки в алфавітному порядку і занесла у кабінет Патрика. Він не звернув на мене уваги, а я тихо поклала так, як сказала Віола, а саме на лівий край столу і так само тихенько вийшла з кабінету.

Повернувшись до лаборантської, я продовжила вивчати протоколи кафедри і вирішила, що робити такі документи я зможу. Це не має бути складно, хоча Віола говорила, що дівчина, яка працювала до мене дуже довго навчалася це робити і Патрик її постійно лаяв, та вона переписувала свою роботу по декілька разів. Сподіваюсь, у мене таких проблем не буде.

Думала, що до кінця робочого дня вже нічого не відбуватиметься. Та тільки ця думка промайнула, як відчинилися двері лаборантської і увійшов Ламар та направився прямісінько до мене. Я відклала теку з документами, які вивчала і повернулася до нього.

- Пані Ліндо! У мене для Вас невеличкий подарунок на честь Вашого першого дня роботи, - сказав і протягнув блокнот-щоденник, - Якщо Ваша ласка, прийміть це і використовуйте для роботи, або для особистих справ.

- Дякую, пане Ламар, буде для роботи, - сказала і прийняла подарунок.

Так приємно стало. Він, все ж, не тиран там якійсь. Може він чуйний, просто відразу показав свою нехорошу сторону, щоб я його поважала. Чи боялася. Не знаю. Він справді трохи дивний.

- А якщо для роботи, тоді відкривайте і записуйте те, що я вам скажу, - поважно сказав Патрик.

Я взяла перо і приготувалася записувати. А він почав диктувати питання порядку денного на найближче засідання кафедри, яке відбудеться вже післязавтра. Я ледь встигала за ним писати, проте сконцентрувалась і підключила темну силу, щоб впоратись. Відчуваю, що використовуватиму свою силу частіше, ніж на те розраховувала. Писала я довго. А він все диктував і диктував. За час моєї писанини заходили викладачі, я бачила їх за його спиною, але привітатися і познайомитися не мала жодного шансу. Вони просто дізналися, що з’явилася нова лаборантка на кафедрі і заходили привітатися, але побачивши те, що відбувається, непомітно виходили з кабінету.

Він закінчив з диктуванням і додав, що я маю це надрукувати до кінця дня і передати всім викладачам по примірнику з указанням дати й часу проведення засідання. І пішов собі. Я видихнула і поглянула на Віолу. Мій вираз обличчя їй був зрозумілий.

- Скільки начитав тобі питань? - з посмішкою запитала Віола.

- П’ятнадцять! - з жахом відповіла я.

Вивчаючи протоколи засідань я бачила, що вони оформлюються за планом питань, які вказані у порядку денному і логічно припустити, що засідання ведеться за цими питаннями, а секретар, тобто я, маю занотовувати це все і потім складати протокол. Проте жоден з переглянутих мною протоколів не мав аж стільки питань. В середньому п’ять - сім. А тут цілих п’ятнадцять! 

- Враження таке, що він навмисно придумав всі ці питання, щоб перевірити мене на професійну придатність. Але ж я новенька! - скрикнула я і поглянула на Віолу так, ніби благаю себе вбити.

- Ти маєш рацію. Він полюбляє таким чином познущатися з новеньких. Але раніше він робив засідання не більше, ніж на десять питань. Це ж йому це все розказувати викладачам, а тобі занотовувати і занотовувати. Години на три розтягнеться засідання. А скільки часу займе написання протоколу - не можу й уявити. Він прискіпливий до кожного знаку і кожної букви. Вітаю, подруго! Ти попала!

- Щодо того, що йому вести засідання три години самотужки, ти помиляєшся! Дивись! - я показала їй щоденник, що там доповідатимуть майже всі викладачі.

- А, знаєш, я вперше бачу, щоб Патрик дарував комусь щось, - з грайливою усмішкою сказала Віола і хіхікнула, наче натякаючи, що Ламар залицяється до мене.

- Не вигадуй, він же, мабуть такого ж віку, як мій тато. Може трохи молодший! - обурилася я і подала Віолі свої записи.

Віола перечитала, посміхнулась і побажала мені успіху. Допомогти не могла, бо мала завдання і для себе. Ій треба скласти розклад занять на тиждень. Вже з понеділка студенти починають навчатися. Тож ми позакривали роти, щоб не базікати і не гаяти часу, та сіли працювати. Більше того, ми зачинили двері на замок, щоб нас не відволікали. Зараз канікули, отже ані студенти, ані викладачі не мали до нас термінових справ.

Я закінчила друкувати порядок денний і дала Віолі перевірити чи все я правильно зробила. Вона прочитала і “підбадьорила” мене, сказавши, що таких примірників має бути тринадцять.

- Але чому? Викладачів усього десять душ! - обурилася я.

- Так, правильно. Але один, окремий, для Патрика, один мені і один тобі.